Гобсек

То було все, що вiн сказав з приводу смертi його единоi спадкоемницi, онуки своеi сестри. На судовому розглядi я дiзнався, що Чарiвну Голландку справдi звали Сарою ван Гобсек. Коли я спитав, чим пояснити той дивний випадок, що його двоюрiдна онука мала його прiзвище, вiн, усмiхнувшись, вiдповiв:

– У нашiй родинi жiнки нiколи не виходили замiж.

Цей дивний чоловiк жодного разу не захотiв побачити будь-кого з чотирьох жiночих поколiнь свого роду. Вiн ненавидiв своiх спадкоемцiв i не уявляв собi, щоб його багатством мiг коли-небудь володiти хтось iнший, крiм нього, навiть пiсля його смертi.

Коли йому було десять рокiв, мати влаштувала його юнгою на кораблi, що вiдпливав у голландськi володiння в Ост-Індii. Там вiн промандрував двадцять рокiв. І зморшки на його жовтуватому чолi зберiгали таемницi страшних випробувань, раптових кошмарiв, несподiваних подiй, романтичних невдач, безмежних утiх, перенесений голод, розтоптане кохання, набуте, втрачене i знов набуте багатство, безлiч смертельних небезпек, коли життя, що висiло на волосинцi, рятували рiшучими i жорстокими заходами. Вiн знав пана де Лаллi, адмiрала Сiмеза, пана де Кергаруета, пана д’Бстена, суддю де Сюфрена, пана де Портан-дюера, лорда Корнуельса, лорда Гастiнгса, батька Тiппо-Саiба i самого Тiппо-Саiба. Той савойяр, що служив у Делi у раджi Мадхаджi-Сiндiаху i стiльки зробив для встановлення влади Махараттiв, мав справи з ним. У нього були зв’язки з Вiктором Юзом та багатьма iншими славетними корсарами, бо вiн довго жив на островi Сен-Тома. Вiн усе перепробував, щоб розбагатiти, навiть намагався вiдшукати золото знаменитого в околицях Буенос-Айреса племенi дикунiв. Вiн мав вiдношення до всiх подiй американськоi вiйни за незалежнiсть. Проте коли йому доводилося говорити про Індiю або Америку, а про них вiн говорив тiльки зi мною, i то дуже рiдко, то здавалося, що пiсля цього вiн немовби каеться в своiй балакучостi. Якщо людянiсть i товариськiсть вважати за релiгiю, то його можна було назвати атеiстом. І хоч я й поставив собi за мету зрозумiти його, я все ж мушу, на сором собi, признатися, що до останньоi митi його внутрiшнiй свiт лишився для мене таемницею. Інодi я питав себе, до якоi статi вiн належить. Якщо всi лихварi схожi на нього, то, гадаю, вони без статi. Чи лишився вiн вiрний релiгii своеi матерi, а чи дивився на християн, як на свою здобич? Чи став вiн католиком, магометанином, брахманом або лютеранином? Я нiколи нiчого не мiг дiзнатися про його релiгiйнi переконання.