Гобсек

Вiн не погоджувався на пропозицii вiконтеси, що умовляла його продати свою контору i перейти до судового вiдомства, де вiн за ii протекцiею швидко зробив би кар’еру. За винятком дому панi де Гранлье, де вiн iнодi проводив вечори, вiн бував у вищому свiтi тiльки заради того, щоб пiдтримувати своi зв’язки. Вiн був щасливий, що, ревно захищаючи iнтереси вiконтеси де Гранлье, показав iй свiй хист, iнакше-бо вiн ризикував втратити свою контору, бо в душi не був справжнiм адвокатом. З того часу, як граф Ернест де Ресто почав бувати у вiконтеси i Дервiль помiтив симпатiю Камiлли до цього юнака, адвокат став постiйним гостем у панi де Гранлье, немов якийсь дженджик з Шосе д’Антен, недавно допущений в аристократичнi кола Сен-Жерменського передмiстя.

За кiлька днiв перед цим вечором вiн, зустрiвши на одному балу Камiллу, сказав iй, кивнувши на молодого графа:

– Шкода, що в цього хлопчика немае двох або трьох мiльйонiв, правда?

– А хiба це таке вже щастя? Не думаю, – вiдповiла вона.

 – Пан де Ресто дуже обдарована, освiчена людина i мае добру репутацiю у мiнiстра, в якого вiн служить. Я не сумнiваюся, що вiн стане видатним дiячем. А коли «цей хлопчик» добереться до влади, багатство саме прийде до нього.

– Так, але якби вiн уже тепер був багатий!

– Якби вiн був багатий, – сказала Камiлла, зашарiвшись, – то всi дiвчата, скiльки iх тут е, почали б змагатися за нього, – додала вона, кивнувши на дiвчат, що танцювали кадриль.

– І тодi, – додав адвокат, – мадемуазель де Гранлье була б не одна, з якоi вiн не зводить погляду.

Але чому ви червонiете? Вiн вам подобаеться, правда ж? Ну, скажiть…

Камiлла спурхнула з крiсла.

«Вона любить його», – подумав Дервiль.

З того дня Камiлла почала ставитися до адвоката з особливою увагою, помiтивши, що вiн схвалюе ii прихильнiсть до молодого графа Ернеста де Ресто. Досi, хоч вона й знала про все, чим ii родина завдячуе Дервiлевi, в ii ставленнi до нього було бiльше поваги, нiж справжньоi дружби, бiльше ввiчливостi, нiж теплоти; ii манери, як i тон ii голосу, завжди давали йому вiдчути вiдстань, встановлену мiж ними свiтським етикетом.

Вдячнiсть – це борг, який дiти не завжди охоче приймають у спадщину вiд батькiв.

– Ця пригода, – сказав Дервiль, трохи помовчавши, – нагадуе менi единий у моему життi… Ну от, ви вже й смiетесь, – зауважив вiн, – гадаючи, що адвокат збираеться розповiсти вам роман iз свого життя.