Вампір із Сассексу (збірник)

Здавалося, вона починае марити.

– Злий дух! Що маю робити з цим бiсом?

– Чи не можу я чимось допомогти?

– Нi! Нiхто не може менi допомогти! Все скiнчено… Все згинуло… Що б я не робила, усе згинуло…

У цiеi жiнки була дивна фантазiя. Я нiяк не мiг уявити собi милого Боба Фергюсона нечистою силою.

– Ваш чоловiк палко кохае вас, – сказав я. – Вiн дуже непокоiться через те, що трапилося.

Красуня знову зупинила на менi свiй погляд.

– Вiн кохае мене! Ага!.. А хiба я його не люблю? Я приношу себе в жертву, щоб не розбити йому серце.

– Вiн такий нещасний. Але вiн не може зрозумiти!

– Вiн не може зрозумiти? А мав би повiрити!

– Не хочете побачитися з ним? – знову поцiкавився я.

– Нi, нi. Не можу забути його жахливих слiв! І його погляду. Не хочу бачити його. А тепер iдiть… Ви нiчого не можете для мене зробити. Скажiть йому лише одне: я хочу бачити свою дитину! Маю на це право. Це – едине, що маю йому сказати.

Жiнка обернула голову до стiни та замовкла.

Я повернувся вниз, до вiтальнi, де бiля камiну сидiли Голмс i Фергюсон. Останнiй похмуро вислухав мiй звiт про вiзит до його дружини.

– Як я можу доручити iй дитину? – заламав вiн руки. – Звiдки можу знати, чи не опануе чи нею знову цей дивний iмпульс? Як можу забути, що бачив дитячу кров на ii губах?

Вiн сiпнувся.

– Дитина в безпецi в мiсiс Мезон. І мае залишитися там. Елегантна покоiвка принесла нам чай. Коли вона подавала його, дверi знову вiдчинилися й до кiмнати увiйшов хлопчик iз блiдим обличчям, свiтлим волоссям та яскравими синiми очима, що блиснули хвилюванням i радiстю, коли зупинялися на обличчi батька.

– О, татку, – закричав вiн. – Я не знав, що ти вже тут. Я б поiхав зустрiчати тебе. Я такий радий тебе бачити!..

Фергюсон м’яко звiльнився з обiймiв сина, якi, мабуть, трохи збентежили його.

– Я повернувся рано, любий, – сказав вiн, ласкаво гладячи свiтлу голiвоньку сина, – бо моi друзi мiстер Голмс i доктор Ватсон люб’язно погодилися приiхати сюди та згаяти з нами вечiр.

– Це той самий мiстер Голмс, детектив?

– Аякже!

Хлопчик дуже уважно i, як менi здалося, неприязно поглянув на нас.

– А другий ваш син? – спитав Голмс, – не можна нам познайомитися й з малюком?

– Попроси мiсiс Мезон принести сюди немовля, – звелiв Фергюсон.

Хлопчик пiшов.

Незабаром вiн повернувся.