Вампір із Сассексу (збірник)

– Слава Богу! Нарештi ми натрапили на слiд нашого хлопчика! Це його кепi!

– Де його знайшли?

– У фургонi циганiв, котрi стояли табором на рiвнинi. Вони знялися з мiсця у вiвторок. Сьогоднi полiцiя завiтала до них i провела обшук у фургонi. Й ось що знайшли.

– Як це до них потрапило? Як вони це пояснюють?

– Викручуються, брешуть. Присягаються, нiби знайшли кепi на рiвнинi у вiвторок уранцi. Нi, цi негiдники мусять знати, де хлопчик! На щастя, iх усiх посадили до в’язницi. Страх перед законом розв’яже iм язики.

А може, й не лише страх, а й гаманець герцога.

– Ну, що ж, гаразд, – видихнув Голмс, коли лiкар вийшов iз кiмнати. – У будь-якому разi, це пiдтверджуе мою теорiю, що тiльки пошуки на рiвнинi дадуть якiсь результати. Полiцiя тут нiчого не робила, якщо не брати до уваги арешт циганiв. Погляньте на мапу, Ватсоне. Рiвниною бiжить струмок. Мiж школою та Голдернесс-холом вiн подекуди заболочений. Погода зараз така суха, що шукати слiди в iнших мiсцях не мае сенсу, а серед болiт, можливо, щось i залишилося.

Завтра зайду за вами з самого ранку, i ми спробуемо пролити свiтло на цю таемничу iсторiю.

Наступного дня, прокинувшись удосвiта, я побачив бiля свого лiжка високу, довготелесу постать Голмса. Вiн був одягнений i, судячи з усього, уже встиг побувати на вулицi.

– Я обстежив галявину та комiрчину з велосипедами, – повiдомив мiй приятель, – потiм пройшовся Косим клином. Пiдiймайтесь, Ватсоне, у сусiднiй кiмнатi вже стоiть какао. І попрошу вас поквапитися, бо нам ще багато доведеться за сьогоднi зробити.

Обличчя в мого товариша розпашiлося, очi блищали, як у людини, котра поспiшае взятися за свою улюблену роботу. Це був iнший Голмс – жвавий, енергiйний, зовсiм не схожий на зануреного в себе блiдого мрiйника з Бейкер-стрит. І, дивлячись на його струнку постать, вiд якоi вiяло силою, я збагнув, що день нам видався напружений.

Але почався вiн iз надзвичайно гiркого розчарування. Сповненi надiй, ми вирушили в дорогу бурою торф’яною рiвниною, яку перетинало безлiч стежок, протоптаних вiвцями, i незабаром вийшли до свiтло-зеленоi заболоченоi галявини, що пролягла мiж нами та Голдернесс-холом.

Якщо хлопчик утiк додому, вiн не мiг оминути ii, i тут мали залишитися його слiди або слiди вчителя-нiмця. Але нiчого такого ми не знайшли. Мiй приятель iшов уздовж краю цiеi зеленоi галявини i, насупивши брови, уважно придивлявся до кожноi темноi плями на ii вкритiй мохом поверхнi.