Загублений світ

Я виклав кiлькома словами розповiдь професора.

– Бачите, як просуваються справи?

Мармиза МакАрдла скисла в глибокiй недовiрi.

– Тодi займiмося тими зборами, пане Мелоун, – сказав вiн нарештi. – Вже в них i поготiв немае нiчого секретного. Іншi газети навряд чи ним зацiкавляться, тому що про лекцii Волдрона писали вже сотнi разiв, а про те, що там намiряеться виступити Челленджер, нiхто i не пiдозрюе. Якщо нам пощастить, то таки отримаемо сенсацiйний матерiал. У будь-якому разi iдьте туди i надайте менi докладний звiт.

До дванадцятоi години притримаю для вас вiльний стовпчик.

Мене чекав копiткий день, тому вирiшив пообiдати в клубi ранiше, запросив за столик Генрi Тарпа i коротко вибовкав йому про своi пригоди. З його худого смаглявого обличчя не зникала скептична усмiшка, а коли я зiзнався, що професор переконав мене у своiй правотi, Тарп не витримав i гомерично зареготав.

– Любий мiй друже, таких див у життi не бувае! Хто таке бачив, аби люди випадково натикалися на найбiльшi вiдкриття, а потiм втрачали всi речовi докази? Вигадки краще вдаються романiстам.

Щодо спритних витiвок ваш професор заткне за пояс усiх мавп у зоопарку. Адже це ж неймовiрний iдiотизм!

– А художник-американець?

– Вигаданий персонаж.

– Я ж особисто бачив його альбом!

– Та це альбом Челленджера.

– Отже, ви пiдозрюете, що це вiн намалював?

– Ну, звiсно! А хто ж iще?

– А свiтлини?

– Та на них нiчого не второпати. Ви ж самi кажете, що розгледiли лише якусь птаху.

– Птеродактиля.

– Аякже, якщо вiрити його словам. Вас загiпнотизували та переконали.

– Ну, а кiстки?

– Першу вiн витягнув iз рагу, а другу змайстрував власними руками. Потрiбнi лише певна кмiтливiсть i знання справи, а тодi все що завгодно сфальсифiкуеш – i кiстку, i фото.

Менi стало якось незатишно. Може, я й справдi занадто захопився? Раптом менi спала на гадку щаслива думка.

– Ви пiдете на цю лекцiю? – поцiкавився я.

Тарп Генрi на мить задумався.

– Ваш генiальний Челленджер не надто популярний, – сказав вiн.

– З ним багато хто хотiв би звести порахунки. Мабуть, у всьому Лондонi не знайдете iншоi людини, котра викликала б до себе таке неприязне почуття. Якщо на лекцiю примчать студенти-медики, скандалу не оминути. Нi, щось менi не хочеться йти в цю божевiльню.

– Принаймнi вiддайте йому належне – вислухайте його.

– Авжеж, мабуть, справедливiсть цього вимагае. Гаразд, буду вашим компаньйоном на сьогоднiшнiй вечiр.