Загублений світ

– Але пан МакАрдл… це наш редактор… зажадае вiд мене звiту про бесiду з вами.

– Скажiть йому перше, що спаде на гадку. Мiж iншим, можете натякнути, що, якщо вiн пошле до мене когось iще, я з’явлюся до нього особисто, озброiвшись хорошим гарапником. У всьому iншому покладаюся на вас: нi слова у пресi! Так, чудово. Отже, о восьмiй тридцять у Зоологiчному iнститутi.

Вiн помахав менi на прощання рукою. Я востанне побачив його рум’янi щоки, хвилясту синьо-чорну бороду, зухвалi очi та вийшов iз покою.

Роздiл 5.

Чи то на менi позначився фiзичний шок, отриманий у час першого мого вiзиту до професора Челленджера, чи то вiдiграв свою роль моральний струс – результат другого вiзиту, але, опинившись знову на вулицi, я вiдчув, що як репортер я цiлком деморалiзований. Голова у мене репала вiд болю, i все ж у мозку, не стихаючи нi на мить, гупала думка, що цей чоловiк каже правду, значення якоi важко переоцiнити, i що коли менi дозволять використати його оповiдку для статтi, наша газета отримае сенсацiйний матерiал.

– Ну? – нетерпляче вигукнув вiн. – Кажiть, скiльки вам треба рядкiв? У вас такий вигляд, молодий чоловiче, наче ви з’явилися сюди безпосередньо з поля битви. Невже без бiйки не обiйшлося?

– Авжеж, спочатку ми трошки посварилися.

– Оце людина! Ну, а потiм?

– Потiм вiн опам’ятався, i бесiда минула мирно. Але менi нiчого не вдалося у нього вивудити, навiть для маленькоi замiтки.

– Це ще як сказати! А пiдбите око хiба не матерiал для публiкацii? Досить йому нас тероризувати, пане Мелоун! Поставимо його на мiсце. Завтра ж помiщу статтю, в якiй насиплю йому перцю пiд хвiст. Дайте менi лише iнформацiю, й я раз i назавжди затаврую цього iндивiда. «Професор Мюнггавзен» – що скажете про такий заголовок? «Воскреслий Калiостро». Згадаемо всiх мiстифiкаторiв i шарлатанiв, яких знала iсторiя. Вiн у мене отримае на горiхи за всi своi шахрайства!

– Я б не радив, сер.

– Чому?!

– Тому що Челленджер зовсiм не шахрай.

– Як! – заревiв МакАрдл. – Ви що, повiрили його вигадкам про мамонтiв, мастодонтiв i морського змiя?

– Та нi! Про це у нас i мови не було. Але менi тепер зовсiм ясно, що Челленджер може внести щось нове в науку.

– Тодi про що метикуете? Сiдайте i пишiть статтю.

– Я б i радий написати, та вiн зобов’язав мене зберiгати все в таемницi i лише за цiеi умови погодився спiлкуватися зi мною.