Його прощальний уклін

І не мае звички пiдводити команду та капiтана. Боюсь – я маю таке передчуття, – що вiн зник назавжди, i ми бiльше нiколи його не побачимо.

Шерлок Голмс дуже уважно вислухав цю розповiдь.

– Ви щось зробили? – спитав вiн.

– Вiдправив телеграму до Кембриджа, щоб дiзнатися, чи не з’являвся вiн там. Менi вiдповiли, що в Кембриджi його немае.

– Чи мiг вiн учора потрапити до Кембриджа?

– Атож, нiчним потягом об одинадцятiй п’ятнадцять.

– Але, наскiльки ви могли збагнути, вiн цим потягом не скористався?

– На вокзалi його не бачили.

– Що ви робили далi?

– Послав телеграму лорду Маунт-Джеймсу.

– Чому саме йому?

– Годфрi – сирота. Лорд Маунт-Джеймс – його близький родич, здаеться, дядько.

– Он як? Це надае справi нових вiдтiнкiв. Адже лорд Маунт-Джеймс – один iз найбагатших в Англii.

– Авжеж, Годфрi якось мимохiдь згадував про це.

– У лорда е iншi родичi?

– Нi, Годфрi – його единий спадкоемець. Старому вже близько вiсiмдесяти, вiн страждае вiд подагри. Подейкують, що вiн мiг би суглобами крейдувати бiльярдний кий.

– Ви отримали вiдповiдь вiд лорда?

– Нi.

– Що могло би змусити вашого колегу звернутися до дядька?

– Учора ввечерi вiн був чимось стурбований. Якщо через грошi – то, можливо, i звернувся до старого. Адже в того чималi статки. Але менi здаеться, що справа безнадiйна. І Годфрi це знав, вiн майже нiколи не звертався до старого за допомогою.

– Ну, це незабаром з’ясуеться. А тепер припустiмо, що вiн поiхав до лорда. Тодi як ви поясните появу цього незнайомця такоi пiзньоi години, i чому вона подiяла на Годфрi таким чином?

– Для мене все це – цiлковита загадка, – вiдповiв Сирiл Овертон, стиснувши голову руками.

– Ну, гаразд. Маю сьогоднi вiльний день, тому iз задоволенням займуся вашою справою, – втiшив Голмс. – А вам би порадив замислитися над тим, як провести матч без цього хлопця. Як ви самi помiтили, настiльки таемниче зникнення повинно мати причину, i ця причина може затримати його на невизначений термiн.

Шерлок Голмс був вiдомий здатнiстю викликати прихильнiсть до себе навiть у боязких свiдкiв. Разом iз портье ми заглянули в порожнiй номер Годфрi Стонтона. Портье дуже швидко повiдомив усе, що мiг згадати про нiчного вiдвiдувача. Це був чоловiк рокiв п’ятдесяти, скромно одягнений, iз блiдим обличчям i сивою бородою.