Його прощальний уклін

Вони кориснi, цi зрадники батькiвщини, але якось прикро стiльки платити за зраду.

– На Олтемонта менi грошей не шкода. Вiн чудово працюе. Може, я й виплачую йому багато, зате вiн поставляе «якiсний товар», як сам його охарактеризував. Крiм цього, вiн зовсiм не зрадник. Запевняю: що стосуеться ставлення до Англii, то наш найбiльш пронiмецький юнкер – пташеня порiвняно iз ображеним американським iрландцем.

– Он як! Вiн американський iрландець?

– Послухали б ви, як вiн розмовляе, то у вас не залишилося б сумнiвiв щодо цього.

Не повiрите, але я iнодi насилу його розумiю. Вiн наче оголосив вiйну не лише Англii, а й навiть англiйськiй мовi. Ви справдi бiльше не можете чекати? Вiн мае бути з хвилини на хвилину.

– Дуже шкодую, але я й так затримався. Чекаемо на вас завтра рано-вранцi. Якщо вам вдасться пронести теку зi сигнальними кодами пiд самим носом у герцога Йоркського, то можете вважати це блискучим фiналом усiеi вашоi британськоi епопеi. Ого! Токайське!

Вiн кивнув на ретельно закорковану, вкриту павутинням пляшку, що стояла на тацi разом iз двома келихами.

– Дозвольте запропонувати вам келих на дорогу?

– Нi, дякую. А у вас, мабуть, готуеться забава?

– Олтемонт – витончений знавець вин, мое токайське йому засмакувало. Вiн дуже самолюбний, легко ображаеться, доводиться його задобрювати. Авжеж, iз ним доволi непросто, можу вас запевнити.

Вони знову вийшли на терасу й попрямували в ii дальнiй кiнець. Величезна машина барона, що стояла на протилежному боцi, миттю затремтiла й загула вiд легкого поруху шофера.

– Он там, iмовiрно, вогнi Гариджа, – вказав секретар, одягаючи дорожнiй плащ. – Усе виглядае так спокiйно та мирно. Через якийсь тиждень тут спалахнуть iншi вогнi, й англiйський берег утратить свiй iдилiчний вигляд. Та й небо також, якщо наш славетний Цепелiн дотримае своеi обiцянки. А це хто там?

У будинку свiтилося лише в одному вiкнi – там за столом, на якому стояла лампа, сидiла симпатична рум’яна бабуся в сiльському чепчику.

Вона схилилася над плетивом i час вiд часу зупиняла роботу, щоб погладити великого чорного кота, що примостився на ослiнчику бiля неi.

– Марта, служниця. Я залишив при будинку лише ii.

Секретар реготнув.

– Вона здаеться уособленням Британii – занурена в себе й поважно дрiмае. Ну, фон Борку, au revoir [1 - До побачення (франц.).].

Махнувши на прощання рукою, вiн залiз у машину, i два золотих конуси вiд фар одразу рвонули вперед у пiтьму.