Справи Шерлока Голмса

Вас загратують на двадцять рокiв. Так само, як i Сема Мертона. Й який зиск вам зi свого дiаманта? Жодного. Але якщо вiддасте його, справа до суду не дiйде. Нi ви, нi Сем нам не потрiбнi. Ми хочемо камiнець. Вiдмовтеся вiд нього, й обiцяю, що ви зможете вийти на свободу, якщо будете гiдно поводитись у майбутньому. Бо якщо знову схибите, це буде востанне. Але цього разу я отримав доручення здобути камiнь, а не вас.

– А якщо я вiдмовлюся?

– Тодi… тодi, на жаль! Ми отримаемо вас, а не камiнчик.

На виклик з’явився Бiллi.

– Думаю, графе, що було б також добре запросити i вашого колегу Сема на цю нараду. Зрештою, його iнтереси також мають бути представленi. Бiллi, за вхiдними дверима ти побачиш великого та потворного джентльмена. Попроси його зайти.

– А якщо вiн вiдмовиться, сер?

– Жодного насильства, Бiллi. Якщо скажеш йому, що граф Сильвiус хоче його бачити, вiн обов’язково зайде.

– Що ви зараз будете робити? – поцiкавився граф, коли Бiллi зник.

– Тут щойно був мiй приятель Ватсон. Я йому сказав, що в моi тенета потрапили акула й окунь; зараз я смикаю за тенета, i вони обое вигулькують iз води.

Граф пiднявся з крiсла, тримаючи руку за спиною.

З кишенi халата Голмса стирчало щось загрозливе.

– Ви не помрете у своему лiжку, Голмсе.

– Менi також часто спадало це на думку. А це важливо? Зрештою, графе, ви також, iмовiрнiше, зустрiнете смерть у перпендикулярнiй позицii, нiж у горизонтальнiй. Але такi роздуми про майбутне занадто хворобливi. Чому б не вiддатися нестримнiй насолодi сьогодення?

Чорнi грiзнi очi головного злочинця раптово спалахнули поглядом дикого звiра.

– Даремно тримати пальця на гачку револьвера, друже, – сказав вiн тихо. – Ви ж прекрасно знаете, що не наважитесь ним скористатися, навiть якщо я дам вам час його висмикнути. Неприемнi та галасливi речi, цi револьвери, графе. Краще вiддати перевагу пневматичнiй зброi. Ой! Здаеться, я чую легкий крок вашого партнера.

Боксер-чемпiон, мiцно збудований юнак iз дурнуватим та упертим обличчям, котрий зупинився на порозi, незграбно застиг бiля дверей, поглядаючи на господаря кiмнати зi спантеличеним виразом обличчя. Манера спiлкування Голмса була незвичною для нього. І хоча вiн невиразно вiдчував ворожiсть, проте не знав, як на це реагувати. Тож звернувся за допомогою до свого бiльш проникливого товариша.