Справи Шерлока Голмса

Ну, що ж, мiстере Додд, ваша iсторiя варта того, щоб зайнятися нею всерйоз. Ми поiдемо в Старий Таксберзький парк разом.

У той час я якраз закiнчував двi справи. Одну з них згодом описав мiй приятель Ватсон пiд назвою «Пригода в елiтнiй школi», у яку був втягнутий герцог Голдернесс. Друга була пов’язана з дорученням турецького султана, вельми делiкатним, що вимагае негайних дiй, адже поточнi подii могли спричинити небажанi полiтичнi наслiдки. Тому тiльки через тиждень я змiг впритул зайнятися проблемою зникнення Годфрi Емсворда.

Ми поiхали в Бедфорд утрьох: мiстер Додд, ваш покiрний слуга й ще один мовчазний, суворий на вигляд джентльмен, про котрого я повiдомив моему клiентовi наступне:

– Це мiй старий приятель. Може, його допомога нам знадобиться, а може й нi. Все з’ясуеться на мiсцi.

Звiти Ватсона, без сумнiву, привчили читачiв до певних моiх дивацтв. Я не люблю зайвих слiв, а ще бiльше не люблю розкривати своi думки, поки зайнятий обмiрковуванням того чи iншого заплутаного випадку.

Додд був здивований, але промовчав, i ми продовжили подорож утрьох. У потязi я задав своему клiентовi кiлька запитань, вiдповiдi на якi призначалися для вух нашого мовчазного супутника.

– Ви цiлком упевненi, що того вечора бачили за вiкном обличчя вашого товариша?

– Не маю навiть найменшого сумнiву з цього приводу.

– Але ви казали, що Годфрi дуже змiнився?

– Змiнився лише колiр його обличчя: воно набуло неприродного блiдого, як сметана, вiдтiнку, нiби намащене бiлою фарбою.

– Не пригадуете, все обличчя було вкрите цiею дивною блiдiстю, чи лише його частина?

– Здаеться, що окремi частини обличчя особливо видiлялися бiлизною. Я звернув увагу на чоло, яке було притиснуте до вiкна. По ньому нiби бiлi смуги пробiгали.

– Ви гукнули вашого приятеля?

– Я був занадто вражений. Помчав за ним, як уже казав вам, але безуспiшно.

Для мене випадок був майже зрозумiлим. Ще залишалася одна деталь, яку треба було з’ясувати на мiсцi. Нарештi ми дiсталися до дивноi будiвлi, яку описував мiй клiент.

Наш мовчазний супутник залишився в екiпажi. Ми з Доддом подзвонили в параднi дверi. Нам вiдчинив старий Ральф, одягнений у лiврею. Ми попросили повiдомити про нас господаревi. Менi впало у вiчi те, що на руках слуги були цупкi шкiрянi рукавички, якi вiн, побачивши нас, хутко зняв i поклав на столик у холi.

Не знаю, чи зазначав доктор Ватсон у своiх нотатках, що в мене надзвичайно розвинений нюх.