Справи Шерлока Голмса

– Що я маю з ним робити?

Голмс простягнув менi вiзитiвку, на якiй було написано: «Доктор Гiл Бартон, Галф-Мун-стрит, 369».

– Це ваше iм’я на сьогоднiшнiй вечiр. Ви пiдете до барона Грюнера. Я трохи вивчив його звички й гадаю, що о пiв на дев’яту вiн уже буде вiльний. У листi заздалегiдь попередьте його, що хочете зустрiтися й що принесете з собою предмет iз абсолютно унiкального сервiзу епохи династii Мiн. Ви назветеся лiкарем, тож iз легкiстю зiграете цю роль i скажете, що ви колекцiонер, до чиiх рук потрапив цей сервiз.

Ви чули, що барон цiкавиться такими речами, тому не проти продати йому цей експонат.

– За яку цiну?

– Хороше запитання, Ватсоне. Ви, звiсно, виглядатимете негарно, якщо не зможете назвати цiну власного товару. Це блюдце дiсталося менi вiд сера Джеймса, а вiн своею чергою, наскiльки я розумiю, взяв його з колекцii свого клiента. Навряд чи буде перебiльшенням сказати, що ця рiч не мае аналогiв у свiтi.

– Я б мiг запропонувати провести оцiнку в експерта.

– Чудово, Ватсоне, просто блискуче! Сьогоднi ви поза конкуренцiею. Запропонуйте звернутися до експертiв «Крiстi» або «Сотбi». Ваша делiкатнiсть позбавить вас необхiдностi призначати цiну самому.

– А якщо вiн не захоче мене бачити?

– Не турбуйтеся, захоче. Вiн справжнiсiнький манiяк, коли йдеться про колекцiонування, особливо якщо справа стосуеться предмета, в якому його вважають визнаним авторитетом. Сiдайте, Ватсоне, я продиктую вам листа. Вiдповiдi чекати не потрiбно.

Ви просто скажете, коли та для чого прийдете.

Лист був складений бездоганно. Короткий i чемний, вiн мiг розпалити цiкавiсть будь-якого знавця. Окружний кур’ер швидко вiднiс його за призначенням, i того ж вечора, прихопивши коштовну тарiлочку та поклавши в кишеню вiзитiвку доктора Гiла Бартона, я вирушив назустрiч пригодам.

Чудовий будинок та охайнi газони вказували на те, що барон Грюнер, як i казав сер Джеймс, був людиною неабиякого достатку. Довга звивиста алея, оточена рiдкiсним чагарником з обох бокiв, вела до великого майданчика, всипаного галькою та прикрашеного скульптурами.

Сам особняк, збудований пiвденноафриканським «золотим королем» у днi свого пiднесення, був довгим низьким будинком iз башточками по кутах, безглуздими в архiтектурному планi, але значними за розмiрами. Дворецький, котрий мiг бути окрасою навiть житла епископа, завiв мене всередину й передав розкiшно вдягненому лакею. З ним я зайшов до кiмнати барона.