Спілка рудих

Ага! А це що за подряпина? Ватсоне, запалiть, будь ласка, сiрника. Що ж ви нiчого менi про це не сказали, Гопкiнсе?

Слiд, який ми побачили, починався на бронзовiй прикрасi навколо щiлини для ключа праворуч, а потiм тягнувся приблизно на чотири дюйми по лакованому дереву.

– Я помiтив цю подряпину, мiстере Голмс. Але навколо щiлин для ключа завжди е подряпини.

– Ця подряпина зроблена недавно, зовсiм нещодавно. Подивiться, як виблискуе бронза. Стара подряпина швидко б потьмянiла та була б такого ж кольору, як i вся бронзова поверхня.

Погляньте на подряпину крiзь лупу. Як свiжозорана земля з обидвох бокiв борозни. А де мiсiс Маркер?

Лiтня жiнка з втомленим, сумним обличчям увiйшла в кiмнату.

– Ви витирали тут пилюку вчора вранцi?

– Авжеж, сер.

– Бачили цю подряпину?

– Нi, сер, не бачила.

– Звiсно, нi. Якби подряпина була тодi, коли ви витирали пилюку, то ганчiрка скинула б ось цi крихти лаку. У кого е ключ вiд секретера?

– Професор тримае ключ на своему ланцюжку вiд годинника.

– Ключ простий?

– Нi, сер, фiгурний.

– Дуже добре. Можете йти, мiсiс Маркер. Так, справа прояснюеться. Наша вiдвiдувачка входить до кiмнати, йде до середньоi шухляди, вiдмикае ii або принаймнi намагаеться вiдiмкнути. А в цей час з’являеться молодий Смiт. Вона витягуе ключ iз таким поспiхом, що залишае глибоку подряпину. Вiн хоче затримати ii, а вона, схопивши перше, що трапилося пiд руку (а цим предметом виявився той ножик), б’е Смiта, той падае навзнак, i вона втiкае, можливо, затиснувши в iншiй руцi те, заради чого сюди прийшла.

Служниця Сьюзен тут е? Як вважаете, Сьюзен, мiг хтось вислизнути крiзь цi дверi пiсля того, як ви почули крик?

– Нi, сер, нiхто не мiг. Я бiгла сходами й побачила б, якби хтось був у коридорi. Крiм того, цi дверi взагалi не вiдчинялися: бо коли вiдчиняються, то скриплять.

– Отож жiнка не могла втекти тим самим шляхом, яким прийшла. Цей коридор веде до спальнi професора? З нього немае виходу назовнi?

– Нi, сер.

– А тепер ходiмо знайомитися з професором.

Звернiть увагу, Гопкiнсе! На пiдлозi коридору до кабiнету професора лежить така сама кокосова циновка. Це дуже важливо, запам’ятайте!

– Важливо?

– Хiба ви не бачите, який тут зв’язок? Втiм, можливо, я й помиляюся. Хоча… Ну, гаразд, представте мене професору.

Ми пiшли коридором. Вiн був приблизно такоi самоi довжини, як i той, дверi якого виходили в сад. Наприкiнцi коридору було кiлька сходинок, пiсля них – дверi.