Етюд у багряних тонах

– Як ви здогадалися? – здивувався я.

– Ну, це дрiбницi, – кинув вiн, усмiхнувшись. – От гемоглобiн – зовсiм iнша рiч. Ви, звiсно, розумiете важливiсть мого вiдкриття?

– Як хiмiчна реакцiя – це, певна рiч, цiкаво, – вiдповiв я, – але практично…

– Боже милий, та це ж найважливiше практичне вiдкриття для судовоi медицини за десятки рокiв. Хiба не розумiете, що це дае можливiсть безпомилково визначати кров’янi плями? Ходiть-но сюди!

У запалi нетерпiння вiн схопив мене за рукав i потягнув до свого столу.

– Вiзьмiмо дещицю свiжоi кровi, – запропонував вiн i вколов довгою голкою свiй палець, витягнувши пiпеткою краплину кровi. – Тепер розчиню цю краплю в лiтрi води. Дивiться, вода здаеться абсолютно чистою. Спiввiдношення кiлькостi кровi до води не бiльше, нiж один до мiльйона. І все ж, присягаюся, що ми отримаемо характерну реакцiю.

Вiн кинув у склянку кiлька бiлих кристаликiв i накрапав туди якоiсь безбарвноi рiдини. Вмiст миттево забарвився в каламутно-червоний колiр, а на днi з’явився коричневий осад.

– Ха-ха! – вiн заплескав у долонi, радiючи, як малюк, який отримав нову iграшку. – Що про це скажете?

– Це, мабуть, якийсь дуже сильний реактив, – зауважив я.

– Чудовий! Чудовий! Колишнiй метод iз гваяковою смолою[3 - Гваякова смола мiститься в деревинi ядра гваякового дерева (Guaiacum ofifcinale), ii використовували як реактив на гемоглобiн.] дуже громiздкий i ненадiйний, як i дослiдження кров’яних кульок пiд мiкроскопом. Це взагалi марно, якщо кров пролили кiлька годин тому.

– Он як! – пробурмотiв я.

– Розкриття злочинiв завжди залежить вiд цього питання. Людину починають пiдозрювати в убивствi, можливо, через кiлька мiсяцiв пiсля того, як його скоiли. Переглядають ii бiлизну й одяг, знаходять бурi плями. Що це: кров, бруд, iржа, фруктовий сiк чи ще щось? Ось питання, яке заганяло в глухий кут багатьох експертiв, а чому? Бо не було надiйного реактиву.

Очi його виблискували, чоловiк притиснув руку до грудей i вклонився, немов вiдповiдаючи на оплески уявноi аудиторii.

– Вас можна привiтати, – сказав я, неабияк здивований його ентузiазмом.

– Торiк у Франкфуртi слухали заплутану справу фон Бiшофа. Його, звiсно, повiсили б, якби тодi знали мiй метод.