Етюд у багряних тонах

У кишенях убитого не виявили нiяких документiв або записок, крiм телеграми з Клiвленда, отриманоi з мiсяць тому. Їi текст – «Дж. Г. в Європi». Пiдпису в телеграмi не було.

– І бiльше нiчого? – поцiкавився Голмс.

– Нiчого iстотного. На лiжку лежав покинутий роман, який Стенджерсон читав на нiч замiсть снодiйного, а на крiслi поруч – люлька мерця. На столi стояла склянка з водою, на пiдвiконнi – коробочка для лiкiв, а в нiй – двi пiгулки.

З радiсним вигуком Шерлок Голмс схопився на ноги.

– Остання ланка! – вигукнув вiн. – Тепер усе зрозумiло! Обидва детективи витрiщилися на нього.

– Зараз у моiх руках усi нитки цього заплутаного клубочка, – впевнено заявив мiй приятель. – Звiсно, ще бракуе певних деталей, але ланцюг подiй, починаючи з тiеi митi, як Дреббер розiйшовся зi Стенджерсоном на вокзалi, й аж до того, як ви знайшли труп самого Стенджерсона, менi зрозумiлий так, нiби все вiдбувалося на моiх очах.

– Вони в мене, – поiнформував Лестрейд, витягуючи маленьку бiлу коробку. – Я взяв i пiгулки, i гаманець, i телеграму, щоб здати у вiддiл полiцii. Щиро кажучи, пiгулки я прихопив випадково, бо не надав iм жодного значення.

– Дайте сюди, – сказав Голмс i обернувся до мене. – Докторе, як гадаете, це звичайнi пiгулки?

Нi, пiгулки, певна рiч, не можна було назвати звичайними.

– Судячи з легкостi та прозоростi, вважаю, що вони розчиняються у водi, – зауважив я.

– Цiлком слушно, – кивнув Голмс. – Будьте ласкавi, зiйдiть униз i принесiть того нещасного паралiзованого тер’е-ра, – домовласниця вчора просила приспати його, щоб вiн бiльше не мучився.

Я зiйшов униз i принiс собаку. Важке дихання та склянi очi свiдчили про те, що тваринi недовго залишилося жити.

– Зараз я розрiжу одну пiгулку навпiл, – сказав Голмс, виймаючи складаний нiж. – Одну половинку покладемо назад – вона ще може бути потрiбною. Іншу кладу в цей келих i наливаю чайну ложку води. Бачите, наш лiкар мав рацiю – пiгулка швидко розчиняеться.