Гетьман Іван Виговський

Ти повинен йти зо мною в наш храм i помолитись нашим великим богам, бо без того i я тобi не допоможу.

– Але ж я не вашоi вiри, я – християнин, – обiзвався Герман.

– Нiчого те! Один Бог на свiтi i в нас, i в вас. Ти повинен переднiше помолитись нашим богам, тодi й моi лiки бiльше тобi допоможуть, – сказала Сандала, перебираючи зiлля та квiтки, од котрих розходився по хатинi страшенно важкий дух, то приемний, то противний.

Герман окинув очима хатину. Хатина була убога, проста, з невеличкими вiкнами. На поличках стояли рядки iдолiв, страшних та препоганих, витрiшкуватих, мордатих, ухатих, з вищиреними зубами.

Мiж ними був iдол чорта. Сама Сандала була чорна-пречорна та беззуба. З-пiд хустки вилазили пасма сивих кiс. Вона i справдi трохи скидалась з лиця на ту чарiвницю, котру молодий рицар стрiв у лiсi коло руiн старого замку. Герман розпрощався й вийшов.

Другого дня надвечiр вiн пiшов до храму, став коло дверей i ждав Сандали. Жерцi одчинили храм. Здоровi залiзнi дверi заскрипiли. Храм стояв на пригорку, здоровий та широкий, як скеля.

Перед самим пригорком блищав ставочок, в котрому плавали, неначе колодки, чорнi посвяченi богам крокодили. Кругом усього пригорка, кругом ставка стояла висока мурована зубчаста стiна, обтикана баштами. Народ посипався на той цвинтар i рiчкою полився в широкi дверi храму. Незабаром прийшла i Сандала, взяла Германа за руку i повела його в храм. Вiкна були маленькi. Храм був темний, як печера, неначе висiчений в скелi. Проти дверей на вiвтарях стояли три страшнi iдоли. В одного було четверо лиць з чотирьох бокiв, з бiлими вищиреними зубами; другий держав косу, а коло його нiг валялись бiлi черепи та кiстки. Третiй був вухатий та рогатий, чорний з бiлими зубами, страшний, як сатана.

– Ой цьоцю! Яке страшне ви розказуете! Їй-богу, я не буду спати цiеi ночi, а коли й спатиму, то тi iдоли будуть менi снитись цiлу нiч, – сказала Олеся.

Але тiтка Павлина добре знала, що Олеся любить слухати оповiдання i про усяке страхiття, як i про кохання, i вела далi свое оповiдання про страхiття, бо й сама любила усе романтичне, а найбiльше страшне.

Iнколи вночi iй снилось, що ii викрадае жених, що вона вже тiкае з ним якимись пущами та борами, хоч той жених нiколи й гадки не мав викрадати такоi печерицi, якою була й замолоду Павлина. Тiтка Павлина почала оповiдати далi:

– Ото Сандала провела Германа до ставка та й каже:

"Впади ниць на землю й поклонись святим крокодилам! Це слуги наших богiв.