Князь Єремія Вишневецький

По степах завсiди никають та нишпорять татари. Кожного часу треба там сподiватись нападу дикоi татарви. Козаки теперечки нам не страшнi, бо вже побитi нами. Їх теперечки взяли в руки i приборкали так, що вже iм не лiтати у вирiй, i не спроможуться вже вони бунтуватись проти i Польщi. Вони побитi й вбитi трохи не на смерть. Але татари – це народ вольний i дикий. Кожного часу вони ладнi напасти на моi села, на мiй палац.

– Я не злякаюсь нiчого, коли ти будеш зо мною. А в небезпечнi часи я смiливо стану поруч з тобою до оборони.

Я зроду не страхополох: мене, княже Єремiе, i не лякай, не злякаеш нi нудьгою, нi татарами, нi козаками, – сказала Гризельда.

– Коли так, то я не помилився в тобi. Ти будеш менi вiрною й вартною дружиною, – сказав Єремiя й поцiлував Гризельду в руку.

– Коли ж, коханий пане канцлеру, думаеш справляти заручини? Треба менi, як сватовi, це знати, бо й королева цiкава про це знати i спитае в мене, оце таки зараз, – сказав король.

– Хоч завтра! – аж крикнув i схопився з мiсця старий Замойський.

– Таки завтра! Чи так, коханий князю Вишневецький? Чи може в тебе iнша думка? Нехай буде наше празникування протягом двiрських празникiв нашого найяснiшого короля i отця.

– Моя думка така ж сама! Завтра! Навiщо нам одкладати справу надалi? – сказав Єремiя.

– Прошу ж на заручини до свого дому найяснiшого короля й ввесь двiр, коли я маю таку ласку в найяснiшого нашого добродiя й отця. Сам я поiду просити найяснiшу королеву i чужоземських посланцiв, – сказав на радощах старий Замойський.

– От i добре! От i добре! Усе йде гаразд i з поспiхом. От i добре! – сказав король на прощаннi.

Тiльки що король виiхав за ворота, тiльки що за його каретою вискочив на конi князь Єремiя, до двору Замойського летiв на конi князь Заславський i трохи не наткнувся на Єремiiного коня.

– Опiзнився, князю Заславський! Повертай коня назад додому! – крикнув гордовито до Заславського Єремiя iз злим осмiхом на устах.

Заславський спинив коня, вихопив шаблю й посварився нею навздогiнцi за Вишневецьким.

Вишневецький оглянувся й собi вихопив шаблю з пiхви i посварився на Заславського. Князь Заславський, вглядiвши короля в каретi, догадавсь про все. З-за баркана саду виглянула на улицю баба Ганна з заплаканими очима й з якогось одчаю тiльки махнула рукою.

– Повертай, князю, коня назад, бо вже ж тобi не топтати стежки до панни Гризельди: оце тiльки що князь Єремiя посватав ii, а завтра будуть заручини. Сам король та королева прибудуть на заручини.