Інститутка

Та тiльки в них i мови було, що князi та пани вельможнii. Було, i к весiллю зовсiм приберуться, i будинки поставляють кам'янi, i коней вороних позапрягають, — аж лихо! Пересипають такеньки, пересипають, — панночка й зiтхне:

— Що, бабуню! Тiльки говоримо… I досi ще нiкого в нас не було!

— Та зажди ж бо трохи: наiде такого, що й не потовпляться.

VI

Та й справдi перхнуло до нас гостей, — як на погориджу. Однi з двора, а другi у двiр. Нема нам нi сну, нi спочивку: бiгаемо, вслугуемо, клопочемось з ранку до вечора.

Часом така юрма iх ужене, що дивуемось, яких-то вже мiж ними панiв нема! Все тее регочеться, танцюе, iсть, п'е; все тее гуляще, дак таке випещене! Iнша добродiйка у дверi не втовпиться. А паничiв що то в нас перевернулось! Аж роем коло нашоi панночки звиваються, — так, як тi джмелi, гудуть. Обiйшла либонь вона iх усiх, — кого словами, а кого бровами: одного на здоров'я любенько питае; другому жалиться, що без його чогось Їй смутно та дивно; которого коло себе садовить, скажи, начеб свого посiм'янина. Бiдахи розкохались, аж зовсiм подурiли, з лиця спали, схнуть. День у день наiздять до нас, одно одного попереджаючи та зизим оком накриваючи. Чи так вона всiм до душi прийшла, чи не було iм тодi чого iншого розважитись, тiльки так комахою й налазять i налазять. Бо, бач, чим iм у свiтi розважитись? Як свiй молодий вiк собi скрасити?.. Солодко з'iсти, п'яно спити, хороше походити, — а бiльше що?

VII

Потроху та помалу усе панночка на свiй лад перевернула, — життя i господарство.

— Покиньте ж бо, покиньте, бабуню, плести! Хiба нiкому в вас дiла робити? Хто приiде, а ви все за чулкою манячите, наче прислужниця, абощо.

— Та нудно без роботи, дитино! — одказуе стара.

— Вiзьмiть книжку почитайте.

— Що я читатиму? Я вже не бачу читати.

— То так погуляйте, тiльки, голубочко, не плетiть! Ви менi лучче око викольте тим дротиком!

— Та добре ж, добре, угамуйся!

Покине плести стара й нудиться.

Убрала ii панночка у чiпчик з стрiчками рябенькими та й посадовила на крiслечку серед кiмнати. Приiдуть гостi — вона напоготовi, привiтае iх.

Стара вже свiтом нудить, а панночка втiшаеться:

— Як славно, бабусечко, як славно, як у нас велично та пишно!

VIII

Нас, дiвчат, усiх гаптувати посадовила. Сама й учить та раз по раз надбiга, чи шиемо. I обiдати йдемо, то вона хмуриться i свариться.