Діви ночі

З життя треба взяти все найкайфовiше. І якнайбiльше. Такий девiз.

– До нас iдуть, – шепоче Єлена.

Справдi, до нашого столика прямуе трое полякiв. Усiм близько сорока. Двое чоловiкiв i одна жiнка. У неi великий круглий живiт, а повнi стегна, здавалося, ось-ось вигулькнуть iз жорстокого полону тiсних джинсiв i являть нам свою рубенсiвську драгливiсть.

– Рrzepraszam… Сzy tu jest wolno?[9 - Вибачте… Чи тут не зайнято?]

Мотаемо головами, що означае водночас i «не розумiемо», i «не зайнято». Поляки вмощуються й дiловито роззираються за офiцiянтом.

– Готi го арiстос ятрос каi, – каже Єлена.

– Хреяс тон ен морiон, – пiдтримуе розмову Марiанна.

– Батрахомiомахiя, – пригадую назву поеми Гомера.

Поляки замовкають i прислухуються. Так само завмирае карась, коли помiтить хробачка. А потiм р-раз! – i губа на гачку. Вони здогадуються, що ми не мiсцевi, але це iх iнтригуе i водночас сковуе. Вони не знають, як себе вести, i в першi хвилини взагалi мовчать, лише переглядаються.

– Ясу, – задумливо вуркоче Єлена.

 – Епiклорес магес трiполiтiкос.

Поляки починають перешiптуватися, нарештi один не витримуе психiчноi атаки i ковтае гачок:

– Рrzepraszam… Slyszalem, zе гоzmаwiаlisсiе w jаkims niеznаnym jezуku. Wlаsniе doszlo do sрrzесzki, со tо zа jezуk. Рrzуjасiеl mоwi, zе lоtеwski, а jа – zе grесki. (Перепрошую… Чув я, що ви розмовляли на якiйсь невiдомiй мовi… Власне ми по сперечалися, що то за мова. Приятель каже, що латвiйська, а я – що грецька).

Бракувало якоiсь секунди, аби я не бовкнув «grесki», та, видно, Марiанна помiтила з виразу мого обличчя, що я розумiю польську, i вже ось-ось готовий вiдповiсти, бо штурхае мене пiд столом ногою.

Я зиркаю на поляка туманним поглядом i вiдказую:

– Но, но… не понимаем… гаварiте па рускi… харашьо?

Поляк повторюе запитання росiйською i страшенно тiшиться, коли виявляеться, що мав рацiю вiн, а не його колега. А, зрештою, вiн i не мiг помилитися, адже кiлька рокiв тому вiдвiдав Грецiю i пам’ятае навiть окремi вирази, наприклад… Та я не даю йому пописатися грецькою, щоб не потрапити у халепу, i починаю одразу обряд знайомства.

Поляк, що був у Грецii, називаеться Антеком, а другий – Рисiком, iхню колежанку звати Малгося. Завтра рано вони iдуть автом до Румунii з товаром. Ми вже розмовляемо росiйською, але поляки постiйно забуваються i вставляють польськi слова та речення, а я мушу стежити, аби не забути перепитати, що воно означае. Далебi, з грузинами було легше.