Діви ночі

Ми сiли з Леською на лавi i пригорнулися, наче парочка закоханих. Але я не спускав очей з Маруньки, яка почала переговори з водiями, жваво жестикулюючи i тицяючи пальцем кудись в неозору далечiнь. Нарештi якийсь поляк вилiз iз авта, вдавано байдуже роззирнувся i попрямував у браму, а моя люба подруга за ним.

– От дае! – засмiялася Леська.

– Як? Вона що… там… у брамi? – пробелькотiв я з неприхованим жалем, у якому вчувалися ледь не ревнощi.

– Обставини вимагають, – сказала Леська i простягнула менi сiрники, аби я запалив iй цигарку, а коли я хотiв повернути пуделко, додала: – Тримай у себе.

Вчися обслуговувати дам. Ти тепер грек, а не рагуль.

Я недбало розвалився на лавi i подумав: «Я грек, а не рагуль. А до цього часу я був рагулем i нiчого не знав про справжне життя. А воно ось – поруч. І я грек. І бiля мене моя гречка». Я поклав руку Лесьцi на плече i засвистав «Гуцулку Ксеню». Попри нас пройшов мiлiцiонер, i всi, хто ще кiлька секунд тому прилип до польських авт, враз повiдлипали i стали заклопотано дивитися хто куди з такими мiнами, начеб у кожного з них з-пiд самого носа втiк трамвай.

Я й незчувся, як раптом перед очима вигулькнула Марунька i кинула на колiна пакунок.

– Ну, скидай своi шузи.

У пакунку лежали чудовi кавовi фiрмовi мешти. Тiльки ледь зачовганi.

– «Саламандра». Чого придивляешся? Це навiть добре, що поношенi. Природнiше виглядатиме.

Тут вона нагнулася, пiдхопила моi «прогресiвськi» анти-мешти й грацiйно опустила у смiттярку.

– І це ж треба, ще тiльки вчора я купив до них новi шнурiвки, – зiтхнув я, взуваючи «Саламандру».

Мешти були як влитi. Ось так, моi любi, i стають альфонсами.

– Звiдки ти знаеш мiй розмiр?

– Око треба мати. Ходiмо. Мусимо ще зайняти вигiдний столик.

– Дайош Львiв! – бадьоро гукнула Леська, а менi захотiлося вiдповiсти розпачливим «no pasaran!», однак я стримався, бо при iхнiй похапливостi до чужомовних фраз може бути, що й ця iм знайома.

Бiля входу в ресторан юрмилися джинсовi «мальчики» i полум’янi «девочки».

Дверi ресторану вiдчинялися щойно о сьомiй, але вже з шостоi публiка займала чергу пiд дверима, iнакше потрапити всередину було неможливо. Годинник показував чверть на сьому. Я думав, що ми зачекаемо разом зi всiма, але Марунька пропхалася до дверей i почала лопотiти щось по-грецькому, де-не-де вставляючи росiйськi слова. Швейцар перехилив набiк розумну голову й уважно слухав. Іноземцями його важко здивувати.