Великий Гетсбі = The Great Gatsby

Смiх з кожною хвилиною стае жвавiшим, нестримнiшим, вiн вибухае вже вiд одного жартiвливого слiвця. Тут i там гостi сходяться докупи, склад цих гурткiв дедалi швидше змiнюеться, вони розростаються i розпадаються, щоб за мить утворитися знову. З’являються i блукачки, самовпевненi дiвчата, що в’юняться мiж осiб огрядних i статечних, вигулькують то тут, то там, потрапляють на коротку, радiсну мить у центр уваги гуртка i, збудженi успiхом, поспiшають далi крiзь море облич, голосiв, кольорiв, що мiняться у свiтлi декоративних лiхтарiв.

Не раз одна з таких непосид, мерехтлива у своiй сукнi, вихоплюе просто з повiтря келих з коктейлем, вихиляе його до дна для хоробростi i, вибiгши на обтягнуту брезентом естраду, заходиться виконувати запальний сольний танець. На мить западае тиша; диригент люб’язно пiдлагоджуеться до ii ритму, й у натовпi вже шириться помилкова чутка, нiби це – дублерка Гiльди Грей з вар’ете «Фолi». Гамiр знову наростае, i тепер уже розваги починаються по-справжньому.

Того вечора, коли я вперше прийшов до Гетсбi, я був, напевно, одним з небагатьох запрошених гостей.

Туди не чекали запрошень – туди приiздили самi. Сiдали в машину, iхали на Лонг-Айленд i врештi опинялись у Гетсбi. Хто-небудь з присутнiх знайомив новоприбулих з господарем, i потiм кожен поводився так, як заведено поводитися в парку розваг. А траплялося, що гостi приiздили й вiд’iздили, так i не познайомившись iз господарем – простодушнiсть, що приводила iх сюди, вже сама по собi правила за вхiдний квиток.

Але мене було запрошено за всiма правилами етикету. Вранцi в суботу шофер у сiро-блакитнiй лiвреi з’явився на газонi перед моiм будинком i вручив менi напрочуд церемонне послання вiд свого хазяiна: мiстер Гетсбi писав, що вважатиме за велику честь для себе, якщо я завiтаю до нього «на скромну вечiрку». Вiн, мовляв, не раз бачив мене здалеку й давно збирався нанести менi вiзит, але прикрий збiг обставин завадив йому здiйснити цей намiр. І розгонистий пiдпис: Джей Гетсбi.

Вдягнувшись у бiлий фланелевий костюм, я на початку восьмоi перейшов до Гетсбi в сад i зразу ж почув себе досить нiяково у вирi незнайомих менi людей, хоч тут i там я часом помiчав обличчя, що iх не раз бачив у примiському поiздi. Менi вiдразу впало в око, як багато молодих англiйцiв вкраплено в той натовп; всi вони були добре вдягненi, всi мали трiшечки голодний вигляд i всi неголосно й поважно розмовляли iз солiдними, заможними американцями.