До зірок

Поки Маркi бiгав у ванну по примочку, його дружина тинялася кiмнатою, гойдаючи на руках заплаканого сина.

– Заради святих, забирайтеся! – несподiвано вибухнула вона. – У дитини розбита голова, а ви з ввiчливостi навiть помовчати не можете. Забирайтеся!

– Що ж, – промовила Едiт, помiтно роздратувавшись. – В життi не бачила, щоб iз мухи слона…

– Геть! – iстерично кричала мiсiс Маркi. – Забирайтеся! Щоб i духу вашого тут не було! Для вас i вашоi бешкетницi дверi будинку зачиненi!

Едiт, взявши за руку доньку, вже швидкими кроками направлялася до виходу та, зачувши таке звинувачення, зупинилася й повернула свое скривлене вiд обурення обличчя.

– Не маете права прозивати дитину!

Мiсiс Маркi не вiдповiла, вона досi тинялася кiмнатою, бурмочучи щось заспокiйливе собi самiй та Бiллi.

Едiт розплакалася.

– Я пiду! – хлипала вона. – В життi не бачила таких вульгарних та просторiкуватих осiб, як ви. Радiю, що малюк ваш гепнувся. Так йому й треба, цьому дурно-о-му товстуну.

Джо Маркi саме спустився зi сходiв й почув останню фразу.

– Мiсiс Ендрос, – рiзко прогримiв вiн, – хiба не бачите, що в дитини гуля? Вам справдi треба опанувати себе!

– Опанувати… себе? – прокричала хрипко Едiт. – Краще дружинi своiй це скажiть. В життi не бачила такоi нахаби!

– Джо, ти чуеш? Вона прозиваеться! – Мiсiс Маркi оскаженiла. – Вистав ii за дверi. Коли сама не бажае, то схопи за комiр i вистав!

– Не смiйте й пальцем мене торкнути! – верещала Едiт. – Я вийду, тiльки-но пальто знайду!

Заслiплена сльозами, жiнка ступила в коридор.

– Джоне! – вигукнула Едiт й вiдчайдушно кинулася до нього.

– Що трапилося? Стривайте, що тут вiдбуваеться?

– Вони… вони мене проганяють! – голосила дружина, судомно втискаючись в його обiйми. – Вiн хотiв схопити мене за комiр та виставити за дверi. Де мое пальто?

– Неправда, – поспiшно заперечив Маркi. – Нiхто й не думав виставляти вас за дверi.

– Що означае «виставити за дверi»? – рiзко обiрвав Джон. – Пояснiть, що тут вiдбуваеться?

– Джоне, ходiмо! – ридала Едiт. – Я хочу додому. Хiба не бачиш, якi це нахаби?

– Чуете! – обличчя Маркi спохмурнiло. – Повторюете те саме, як навiжена!

– Вони прозвали Едi бешкетницею!

Вдруге за вечiр маленька Едi обрала невiдповiдну хвилину, аби виразити своi почуття.