До зірок

Джо Маркi, гарний, кремезний чоловiк рокiв тридцяти п’яти, пiдняв синочка й поставив його на ноги.

– Мiцний парубiйко, – пiдмiтив вiн жартiвливо. – Дозволив дiвчинцi звалити себе! Богатир!

– Вiн не вдарився голiвкою? – бiля дверей з’явилася стривожена мiсiс Маркi, яка щойно розпрощалася iз передостанньою матусею.

– Нi-i-i, – протягнув Маркi. – Вiн забив зовсiм iнше мiсце, так, Бiллi? Ти щось iнше забив, еге ж?

Бiллi вже й забув про те, що впав та кинувся забирати свое добро. Вiн вчепився в лапку ведмежати, що визирала з обiймiв Едi, та щосили за неi смикав, проте безуспiшно.

– Нi, – рiшуче запротестувала Едi.

Натхненна першою, майже випадковою перемогою, Едi випустила iграшку з рук, схопила Бiллi за плечi й люто штовхнула.

Цього разу вiн гепнувся не так вдало: голова його з глухим звуком стукнулася об голу пiдлогу за краем килима, i, глибоко вдихнувши, вiн зайшовся нестямним рюмcанням.

У кiмнатi здiйнялася метушня. Охнувши, Маркi кинувся до сина, але дружина випередила його й сама пiдхопила дитину на руки.

– О, Бiллi, – заохкала вона, – яка жахлива гуля! Це дiвчисько слiд покропити!

Едiт, яка негайно пiдбiгла до донечки, почула це звинувачення, i ii губи мiцно стиснулися.

– Едi, – прошепотiла вона радше з обов’язку. – Як тобi не соромно, бешкетнице?

Та дiвчинка несподiвано вiдкинула голову i розсмiялася. То був гучний смiх, смiх переможницi, з нотками трiумфу, виклику та презирства. На жаль, цей смiх був i заразним. Не встигнувши усвiдомити делiкатностi ситуацii, матуся смiялася теж, не дзвiнко, проте чутно, з такими ж iнтонацiями, що й донька.

Обличчя мiсiс Маркi зашарiло, а Маркi, обмацуючи одним пальцем макiвку сина, насуплено глянув на Едiт.

– Уже набрякла гуля, – мовив вiн iз нотками докору. – Принесу примочку.

Та у мiсiс Маркi урвався терпець.

– Дитинi боляче! Що тут смiшного, га? – промовила вона тремтячим голосом.

Тим часом малесенька Едi з цiкавiстю зиркала на маму.

Вже другий вибух смiху остаточно кинув Едiт в iстерику. Притиснувши хустинку до рота, вона невгамовно душилася зо смiху. Та справа тут була не в нервах: вона усвiдомлювала, що по-своему пiдтримуе доньку, смiеться з нею заодно.

Удвох вони нiбито кидали виклик усьому свiтовi.