До зірок

Здоров’ячка, дружище Безiле, дай п’ять.

– Що поробляеш, Еде? – запитав Рiплi.

– Та так, нiчого. А ви?

– Ми теж.

Елвуд ще бiльше примружився, вдаючи, що поринув у своi думки, й потiм рiшуче клацнув язиком.

– Чи не зняти нам дiвчат? – запропонував вiн. – Тут сьогоднi гарненькi, я вже придивився.

Рiплi та Безiл водночас затамували подих. Торiк iх обурювало, що Елвуд заходив у кабаре «Зiрка», а ось зараз вiн прочиняе iм дверi у свое розпусне життя. Рiплi, якого багато до чого зобов’язував новий щабель зрiлостi, бадьоро пiдтримав:

– А що, гаразд.

Я готовий.

Вiн покосився на Безiла.

– Добре, тодi я теж готовий, – видавив той.

Рiплi хихикнув – швидше стурбовано, анiж знущально.

– Може, варто пiдрости, Безiле? – вiн перевiв погляд на Елвуда, шукаючи пiдтримки. – Вiдпочивай, поки до штанiв не дорiс.

– Замовкни! – розлютився Безiл. – Сам нещодавно манну кашку iв. Тиждень лише минув.

Але вiн вiдчував, що iх роздiляе прiрва, i йшов обабiч них, мов бiлий грак.

Кидаючи швидкi погляди справа налiво, Елвуд Лiмiнг iшов попереду та всiм своiм виглядом показував, що вiн – стрiляний горобець.

Кiлька дiвчат, якi тинялися парами, пiймавши на собi його впевнений погляд, раз у раз пiдбадьорливо всмiхалися, однак парубок iх вiдбракував: цi – пампушки, тi – сiрi мишки, а он та – немов черниця. Раптом, погляди всiх трьох зупинилися на двох кралечках, котрi iшли попереду, й хлопцi пришвидшили крок: Елвуд йшов зi справжньою впевненiстю, Рiплi – з нервово-удаваною, а Безiл – iз раптовим хвилюванням.

Вони зрiвнялися з дiвчатами. У Безiла нiби клубок пiдступив до горла.

Вiн вiдвiв очi, почувши голос Елвуда:

– Вiтаю, дiвчата! Як справи?

А що, коли вони зателефонують в полiцiю? А якщо раптом з-за рогу вигулькнуть його матiр разом iз матiр’ю Рiплi?

– Вiтаемо, хлопцi.

– Куди прямують дiвчата?

– Нiкуди.

– Тодi нам по дорозi.

Усi стали в коло, i Безiл iз полегшенням зауважив, що цi дiвчата його однолiтки. Обидвi були гарненькi, зi гладкою шкiрою i нафарбованими губами; волосся були високо зачесане, як у дорослих дам.

Йому вiдразу сподобалася та, що говорила тихо й трималася соромливо. Безiл зрадiв, коли Елвуд обрав бiльш яскраву й залишив iх трьох позаду.

Першi вечiрнi лiхтарi розприскали навколо блiде свiтло, юрба трохи порiдiла, а над пустельними алеями все ще пливли густi запахи попкорну й арахiсу, патоки, пилу й смажених вiденських ковбасок, водночас iз аж нiяк не неприемними обертонами запахiв тварин i сiна.