До зірок

Їй навiть спало на думу, що це – незграбний привiд зав’язати знайомство, вигаданий мiстером Блером заради його дружини.

– Отакоi! – вигукнула вона. – Впевнена, Імоджен буде рада побачитися з Г’юбертом… Імоджен!

– Цi лиходii, очевидно, пiдстерiгали Г’юберта, – говорив далi мiстер Блер. – Однак вiн не дасть плюнути собi в кашу, змусив iх тiкати!

Проте я не наважився вiдпустити його до вас самого.

– Звiсно! – погоджувалася мiсiс Бiссел. Проте iй не йшло до тями, з якого це дива Г’юберт узагалi вирiшив заявитися до них в гостi? Вiн був, звичайно, доволi приемним юнаком, але за останнi три днi Імоджен провела в його товариствi бiльш нiж достатньо часу.

Правду кажучи, мiсiс Бiссел розсердилася, i ii голосу певно бракувало щиросердностi, коли вона запрошувала мiстера Блера увiйти до вiтальнi.

Вони все ще стояли в передпокоi, i мiстер Блер почав помiчати, що в цьому криеться якась безглуздiсть. Аж раптом у дверi знову подзвонили. На порозi стояв захеканий, червонощокий Безiл Лi.

– Доброго вечора, мiсiс Бiссел! Вiтаю, Імоджен! – вигукнув вiн нарочито-бадьорим тоном. – А де ж гостi?

Безпристрасному спостерiгачевi таке привiтання могло видатися дещо рiзким та дивним, але присутнi й без того були вельми збентеженi.

– А ми сьогоднi не очiкували гостей, – здивовано промовила Імоджен.

– Що? – вiд перебiльшеного страху у Безiла вiдвисла щелепа, а голос злегка затремтiв. – Ти хочеш сказати, що не телефонувала менi та не запрошувала на вечiрку?

– Що ти таке плетеш? Звичайно, нi, Безiле!

Імоджен була в захватi вiд несподiваного вiзиту Г’юберта, i iй миттево спало на думку, що Безiл вигадав такий привiд, щоб усе зiпсувати.

Вона едина з усiх присутнiх майже наблизилася до iстини; однак недооцiнила справжне спонукання, котре змусило примчати сюди Безiла: вiн був одержимий не ревнощами, а смертельним ляком.

– Але ж менi ти телефонувала, Імоджен? – впевнено запитав Г’юберт.

– Нi, Г’юберте! Я нiкому не телефонувала.

Посеред здивованих вигукiв знову пролунав дзвiнок у дверi, i щедра на сюрпризи нiч породила зi свого черева захеканих Рiплi Бакнера-молодшого та Вiльяма С.

Кампфа. Як i Безiл, були вони дещо захеканими, але так само, не менше рiзко i категорично, почали цiкавитися, де вечiрка, палко наполягаючи на тому, що iх запросила Імоджен, зателефонувавши напередоднi.

Г’юберт розреготався, слiдом засмiялися iншi, i напруга спала. Імоджен повiрила Г’юберту, тому повiрила i рештi.