До зірок

– Нi, краще ви спускайтесь. Приходьте на подвiр’я Вортонiв.

– Гаразд, зараз пiдiйдемо.

Ледь не забувши приховати Книгу сенсацiй та скриньку з гримом, хлопчаки поквапилися надвiр, сiли на велосипеди й помчали алеею.

Дiти Вортонiв виросли вже давно, та це подвiр’я, як i ранiше, залишалося одним iз тих магнетичних мiсць, котрi ваблять молоде поколiння в пiсляобiднiй час. Воно мало чимало переваг. На цей великий майданчик, вiдкритий з обох бокiв, з вулицi можна було заiжджати на роликах або на велосипедi.

Там були старi гойдалки-терези, повiтрянi гойдалки, кiлька гiмнастичних кiлець. Але дворик став мiсцем зустрiчей ще задовго до встановлення того iнвентарю, бо над ним витав дух дитинства, який змушуе дiтей товпитися на незручних схiдцях ганку та тiкати з друзями до скромноi мiсцини, що належала незрозумiло кому i збирала усiх однолiткiв. Подвiр’я Вортонiв уже давно всiх приваблювало; увесь день тут лежали глибокi тiнi, цвiли якiсь дивовижнi рослини, собаки не кидалися на людей, а газон мiсцями зяяв вибоiнами, витоптаними незлiченними колесами та ногами.

За двiстi футiв звiдси, в злиднях пiд кручею проживали «маки» – прiзвисько дiсталося iм у спадок, адже переважно це були скандинави; i, коли iншi розваги надокучали, достатньо було кiлька вигукiв, аби банда «макiв» почала дертися на пагорб, i можна було зустрiти iх впритул та прийняти бiй, якщо переважали в чисельностi, або розбiгтися по своiх затишних домiвках, якщо справа набувала небажаних обертiв.

Була п’ята година вечора, i перед вечерею на майданчику зiбралася невеличка юрба дiтей – лишень лiтнi сутiнки, що наставали опiсля, могли зрiвнятися з цiею тихою та романтичною порою. Безiл та Рiплi неуважно об’iхали на велосипедах навколо подвiр’я, вони то перiодично ховалися за дерева, то виринали, час вiд часу зупиняючись, щоб поплескати кого-небудь iз товаришiв по плечу. Вони приплющували очi вiд слiпучого сяйва вечiрнього сонця, яке, як сама юнiсть, свiтить надто яскраво, щоб на нього можна було дивитися прямо; i потребуе, щоб його сяйво потроху згасало, аби можна було милуватися ним до самого заходу.

Безiл пiд’iхав до Імоджен Бiссел i знiчев’я продемонстрував, як вiн вмiе кататися на одному колесi. Мабуть, тiеi митi в його обличчi щось ii привабило, бо дiвчина глянула на нього з-пiд вiй, глянула сердечно й злегка всмiхнулася. Через кiлька рокiв вона обiцяла стати справжньою красунею, королевою балiв.