Земля (збірник)

Перед двома тижнями принiс вiд свого батька меду для панi в дарунок. Передав iй, i вона вiднесла мед до покоiв. Коли хотiла вiдтак миску вимити i йому вiддати чисту, сказав:

– Лиши се! (Тикав iй, помимо того, що була бiдна наймичка.) Се вже дома зроблять! Що ти робиш, Анно, i як маешся? Я iду позавтра з татом на ярмарок на Петра в мiсто. Хочемо одну корову продати й молодi бички купити. Що тобi звiдти привезти?

При тiм узяв ii за руку й шукав ii погляду. Жарiюча полумiнь так i обгорнула ii, i вона вирвала руку назад.

Вiн, очевидно, жартував. Так питають звичайно, коли iдуть на ярмарок. Лише ii дика душа не могла увiйти в той жарт, i вона вiдповiла майже жорстоко:

– Що хочете!

– Я тобi принесу «файний» перстiнь! – сказав вiн непевно.

Вiдтак увiйшов один iз слуг у кухню, i вiн вiддалився мовчки.

Тепер було вже по Петровiм ярмарку. Вона лиш чула, – старий Івонiка був майже що другого дня у пана, любив усiх дома, мов батька й матiр, – що спродали свою найкращу й найдорожчу корову i що Михайло за нею плакав.

Але ii треба було спродати, – оповiдав вiн, – бо не мiг запускатися багато з товаром на зиму. Все те потрiбувало надзору i працi, а вiн сам не зможе всього як слiд допильнувати. Зрештою, йому буде потрiбно грошей, i Михайло буде також при вiйську потрiбувати грошей.

Всюди стрiчала його iм'я, чула щось про нього, чула, як його вихвалювали все i все… Ой Боже, нехай уже буде, як Бог схоче! Вона могла свою долю хiба Богу повiрити. Всюди визирало щось смутного, але, певно, вже ii доля була така… Вона схилила голову i прискорила крок.

Вже пiзно стало. Нiч настала вже вповнi.

Вона оглянулася, а кругом нiчого, лиш поля й поля, лиш небо i звiзди. Ген далеко по однiм боцi, куди вона прямувала, бiлiли заслоненi почасти садовиною стiни поодиноких сiльських хат, а цiлком далеко, на легкiм згiр'i, здiймалися мiж верхiв'ям старих лип два високi комини панського дому.

Мала ще перейти цiлу ниву жита Івонiки, вiдтак конюшину, а вiдтак ще минути хату Докii, i аж потiм вийде на дорiжку, що веде до панськоi хати.

Близько неi крикнула перепелиця, захована в житi, вiдтак перелетiла iй майже перед лицем; сверщки цвiркали, здавалося, саме коло неi, а якби хто хотiв оглянутися за ними, добачити iх там, звiдки продзвенiло iх цвiркотання, та воно доходило знов з iншого мiсця. Се була iхня сверщкова тайна, якою дразнили нiчних мандрiвникiв.

Нараз виринула недалеко постать, розхилювала осторожно обома руками штивне море збiжжя i пiдiйшла прямо до неi.