Земля (збірник)

Все i всюди манила праця, i свобiдних хвиль в ii скромнiм життi не бувало. Та зате заховала ii дiвоча душа, iз-за умних i щирих наук i присторог благородних жiнок, бiлiсть i чистоту. Пригадувала дику цвiтку, що виростала в затишку лiсу, далеко вiд голосного свiту, або диких голубiв.

Старшi, поважнi й багатшi газдинi, як Докiя i кiлька iнших, що бували частiше в панськiй хатi i знали ii добре з пильностi й чемностi взагалi, любили ii i були iй прихильнi. Проти них вона була покiрна й цiлувала iх, при стрiчi в недiлю i свято, в руки.

Їм се було мило, i вони, цiлуючи ii в чоло, називали ii «доньцею». Але простiшi не мали для неi серця.

Вона навчилася в дворi багато, чого вони не знали, i чого дiвчина не могла затаiти – вигладжувати бiлля, варити i т. iн., – а що се незнання тоi роботи не годилося з iхньою гiднiстю газдинь, то вони глумилися з неi i кепкували при кождiй нагодi. «Вона дивиться лише, аби на нiй сорочка була бiла, – говорили, – але чи ii скриня заповняеться бiллям, се вже ii не обходить.

Вiдай, треба буде двi пари волiв, аби потягнути ii скриню до хати чоловiковi, як дiстане якого, бо одна пара не встигне».

Або знов: «Вона вмiе бiлля вигладжувати й наперстком шити, але тим вона не доробиться анi землi, анi чоловiка.

До землi треба з сапою приступати, а до чоловiка – з повними руками. Але, може, iй придасться коли й наперсток. Лишиться без даху над головою, бо в неi мамка i братчик такi, що за те не тяжко, тодi вона поставить собi його на голову й вiн iй стане за покривало…» І такi iншi глупостi…

Дiвчина знала про те все, i се вiдбирало iй певнiсть у поведеннi й огiрчало.

Як тяжко було бути убогою! Чоловiк нi для кого нiщо не значить. Та добре, що хоч руки були в неi здоровi. Тi руки поможуть iй, аби iй як тяжко було в життi, бо й що було дiяти? Свiт для всiх. Для багачiв i убогих.

* * *

І тепер вiн думав про неi.

Гiрко було все покидати. Родичi хоч раз-два в рiк прийдуть, але вона? Люди кажуть: «Що мае чие бути, те не мине його!» Вiн мае надiю, що вона буде його.

Вiн ii любить. У неi нема нi поля, нi худоби, нi грошей, але вiн ii, проте, любить. Дасть Бог, доробляться. Зате у нього е поле й худоба. А ось хоч би й бики оцi, товаришi його.

Вiн задумався на хвилю i не заздрiв, як один з волiв потягнув писком за конюшиною i, смикнувши добру жменю, молов ii пильно, пiднявши голову вiд землi.

Не мiг сердитися на нього. Вiн був усе цiкавiший до всього вiд «Лiвого» i був би хто знае що пожер.