Земля (збірник)

Нiчого – крiм бiлого простору, що розливаеться далеко, як лиш око засягне. А там уже небес дотикаеться i никне.

Горстка хаток, що вiдбiгла вiд великого лiсу i властивого села глибше в поля i що стоiть ось тут, роздiлена лиш садками вiд себе, – та горстка мае той одностайний блiдий вид рiк-рiчно. Та, мабуть, мила iй ота широка просторiнь. На нiй розбiгаються думки свобiдно… а горе, коли розсадить уже грудь людську до крайностi, – гуляе й колишеться враз iз пишним колоссям збiжжя навперейми…

Коло вiдокремленоi громадки хатин, мов коло своеi служби, стоiть i малий панський дворик iз величезним садом, неначе зi штивним[3 - Штивний – цупкий, застиглий.

] чорно-бiлим треном, i понурився також в одностайну картину. Мешканцi дрiбних хатин, – се постiйнi робiтники в «бояра», i коли iншi селяни виходили рiк-рiчно гуртом на роботу в Молдаву, протративши вибранi грошi вперед у марний спосiб, шукали i шукають вони зарiбку в межах своеi землi.

І не було iм з тим лихо.

Так, примiром, мае хата заможного газди Василя Чоп'яка, якого жiнка Докiя служила довгi лiта у дворi, iнший вигляд, як iншi сiльськi хати, особливо ж як хати тих газдiв i газдинь, що шукали зарiбку й щастя в Молдавi.

Вона мае яснi й чистi вiкна, невеличкий сад iз шляхетними овочами, в зiльнику такi ж самi цвiти, а в хатi всюди взiрцева чистота й лад. Пiд вiкном у старомоднiм комодi, улюбленiм меблi Докii, випрошенiм у панi, i в такiй самiй ще зовсiм гарнiй шафi тримае Докiя неабиякi святочнi спiдницi своi i чорнi дорогi сердаки свого мужа i своеi доньки.

По стiнах висять образи iншого походження, як ярмаркового. Вона не вiддавалася пустим мрiям i спокусам про золотi гори десь там у Молдавах та iнших чужих краях, а знала працювати в границях своеi батькiвщини. Одним словом – Докiя тiшилася великим поважанням у цiлiм селi. І в дворi ii поважали. Хоч ii чоловiк Василь великий пияк, хоч i не один мiшок найкращого жита або пшеницi мандрував до жида Мендля, отуди на Гоппляц[4 - Гоппляц (вiд нiм.

Hauptplatz) – центральне мiсце, головна площа.], вона все-таки вмiла своею працьовитiстю, своiм розумом i витривалiстю, своiм невтомимим трудом усе лихо направити i газдiвство так вести, що дома панував добробут i довгiв не було в них майже нiяких.

У дворi навчилася вона й бачила не одно; навчилася кращого ладу й тоншого способу газдування, i наслiдки того кидалися кождому в очi, хто лише вступав у ii гарне обiйстя. Але Докiя не була щаслива.