Міфи та легенди українців

По смертi людини зоря ii падае навстрiч душi, що вiдходить; той, хто помiтив падучу зiрку, хреститься i вимовляе тричi «амiнь».

Грiм i блискавка

Грiм бувае тодi, коли пророк Ілля i архiстратиг Михаiл ведуть вiйну з чортом, який дражнить Бога, через що Бог i намагаеться вбити його, зiбравши перед тим хмари. Бог, Ілля та Михаiл стрiляють у Сатану. Куди б’е грiм, там i сховався чорт; а коли грiм уразить людину, то тодi чорт сховався пiд ту людину.

Чорти вiд переслiдування переховуються в оселях, церквах i в живих iстотах; але стрiла Михаiла вражае iх нещадно навiть у церквi пiд престолом i всерединi людини.

Пiд час грози не можна iсти i взагалi вiдкривати рота, щоб не дати змоги проникнути туди чорту; не слiд також спiвати, бо, спiваючи, людина веселить чорта, який весь час тодi в’еться навколо неi, i ось грiм, маючи намiр убити чорта, вбивае разом з ним i того, хто спiвае, бо чорт устигае сховатися пiд нього.

Якщо гроза застане когось у дорозi, то треба зiйти з дороги i йти або iхати узбiччям, бо в цей час «враг» крутиться по дорозi вихором, i грiм може вбити замiсть нього ту людину, котра йде або iде дорогою. Особливо не слiд ставати й сiдати пiд скелi, де найзручнiше переховуватися чортовi вiд переслiдування, бо громовi стрiли вiдскакують вiд камiння.

Так само пiд час грози не слiд стояти пiд дубом чи вербою, де е житло чорта i куди вiн найчастiше ховаеться вiд грози.

За найнадiйнiший сховок людинi пiд час грози може правити лiщина. Якось дуже давно диявол сказав Боговi:

– Я сховаюсь так, що ти мене не вб’еш.

– Нi, вб’ю, – вiдповiдае Бог.

– Я сховаюсь пiд людину! – каже диявол.

– А Я вб’ю й людину i за те дам iй царство небесне.

Диявол став перераховувати пiсля того всi предмети, пiд якi можна сховатися, та забув згадати про лiщину, чому пiд нею лиш i можна порятуватися вiд громовоi стрiли.

Один мисливець проходив з рушницею поблизу величезноi скелi. Була сильна гроза. Пiшов дощ, i мисливець сховався пiд навiсом скелi. Тодi, коли гримiв грiм i спалахувала блискавка, диявол спокiйнiсiнько сидiв пiд навiсом скелi; та тiльки-но вщухало, вiн виходив з-пiд скелi, ставав догори ногами i починав дражнити Бога.