Міфи та легенди українців

Пiсля того пiшов вiн до Сонцевоi хати, скинув iз себе шати i питае сестру:

– Де Сонце?

– Спить, – вiдповiдае сестра.

– Ну, то тiкаймо!

Коли Сонце прокинулося, побачило, що iх нема, розгнiвалось i хутчiй на небо, щоб настав день. Прибiгае до драбини, а драбина, виявляеться, зламана. Сонце поки стало ii лагодити, то вже й обiдати час, а воно все ще не сходить; люди вельми дивуються. Нарештi, якось полагодило драбину, вилiзло на небо, дивиться, а iсти нiчого: все порозливано, порозбивано. Пiшло воно далi.

– Хто це накоiв таке? – питае Сонце.

– А це той, що йшов замiсть вас, – вiдповiдае Вiтер, – та ще й мене побив, i Мороза побив.

Сонце давай тодi сварити брата. Приходить на захiд – коли нiяк злiзти. Сонце давай волати щосили. Почула мати його, при-лагодила якось драбину, i воно, нарештi, злiзло.

– Ну й хитрий же, чортiв син! – каже. – Накоiв вiн менi такого, що тепер не з’являтимусь на люди цiлий тиждень.

Полiзло на небо й попросило Вiтра, а вiн як нагнав хмару, як почав перiщити дощ, а Мороз як притиснув – стало так зимно, що померзли ягнята… Та вже якась вiдьма зробила так, що вщух дощ, тому що ii ягнята померзли.

Зорi

Зорi – це дiти сонця, уособлюванi в образi маленьких хлопчикiв. Вони створенi Богом для освiтлення землi i влаштованi так, що вiльно можуть переходити з одного мiсця на iнше. Зорi нерозривно пов’язанi з людиною. Тiльки-но хтось народжуеться, Бог вiдразу ж запалюе на небi його свiчу у виглядi новоi зорi.

Скiльки душ живе на землi, стiльки й свiчок (зiрок) горить на небi. Якщо людина веде доброчинне життя, то ii свiча-зоря горить на небi ясним, чистим свiтлом; а коли вона веде негоже життя, то ii свiча-зоря горить тьмяним, слабким свiтлом.

Зорi утворюють сузiр’я, а iх наш народ називае вiдповiдно до форми, яку вони утворюють: «Вiз» (Велика Ведмедиця), «Квочка» (Плеяди), «Чепiга» (Гiади), «Дiвка воду несе» (Орел), «Пасiка» (Мала Ведмедиця), «Хрест» (Лебiдь), «Волосожар» (Волосся Веронiки), «Свiтова» та «Вечiрня зiрниця» (Венера) та деякi iншi.

Чумацький Шлях вважали дорогою в Єрусалим. Хто лиш iде до Єрусалима, мусить обрати для себе дороговказом Чумацький Шлях i нiколи не зiб’еться на манiвцi.

Падучi зорi – це душi людей, якi помирають; вiдьми крадуть iх, щоб потiм ними чарувати: на чий двiр упаде зiрка, там неодмiнно буде небiжчик – помре дитина.