Маленькі жінки. Частина 1

– Гарна новина! Тiльки подивися! Чергова записка iз запрошенням вiд панi Гардiнер на завтрашнiй вечiр! – вигукнула Мег, розмахуючи дорогоцiнним шматком паперу, а потiм iз захватом продовжила читати запрошення:

«Панi Гардiнер була б рада побачити панну Маргарет i панну Джозефiну на невеликому танцювальному вечерi в переддень Нового року».

– Мармi хоче, щоб ми пiшли. Але що ж надiти?

– Який сенс запитувати, коли ти й сама знаеш, що ми одягнемо наш поплiн. У нас все одно бiльше нiчого немае, – вiдповiла Джо з повним ротом.

– Якби у мене був шовк! – зiтхнула Мег. – Мама каже, що може в мене буде шовк, коли менi виповниться вiсiмнадцять, але два роки очiкування здаються вiчнiстю.

– Я певна, що нашi поплiновi сукнi виглядають майже як шовк, i вони нам пасують. Твоя сукня майже така сама, як i в день, коли ii купили. А от з моею проблеми – на нiй дiрка, яку я пропалила, i вона дуже помiтна. Що менi робити?

– Намагайся поводитися в гостях спокiйно, не повертайся спиною.

– А я зiпсувала своi лимонадом i навряд чи отримаю новi. Тому, мабуть, буду без рукавичок, – сказала Джо, яка нiколи особливо не пiклувалася про свое вбрання.

– Ти маеш бути в рукавичках, або я взагалi нiкуди не пiду, – вигукнула Мег. – Рукавички важливiшi за все на свiтi, без них не можна танцювати, i якщо ти iх не одягнеш, менi буде дуже соромно.

– Тодi я просто не буду танцювати. Менi байдужi танцi. Що то за веселощi – кружляти, наче пава. Менi бiльше подобаеться стрибати та пустувати.

– Що ж робити… – задумалася Мег. – У мами е новi рукавички, але ми просити не можемо – вони дуже дорогi, а ти швидко все псуеш. До речi, вона сказала, якщо ти не вмiеш дбати про своi рукавички, то вона бiльше не купить тобi iх. Цiеi зими точно не купить.

– Можу тримати iх складеними, щоб нiхто не побачив плям. Це все, що я можу зробити. О! В мене е ще одна iдея. Я можу дати тобi одну свою рукавичку, а ти менi – свою. Твоi одягнемо, а моi триматимемо в руцi. Що скажеш?

– Твоi руки бiльшi за моi, i ти жахливо розтягнеш мою рукавичку, – незадоволено мовила Мег, для якоi цей аксесуар був чи не найважливiшим.

– Тодi я пiду без них.