Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Ви тiльки повиннi дати свiдчення. І прошу вас поквапитись.

Що було дiяти? Я поiхала з ними, ледве жива з ляку. Трохи заспокоiлась лиш тодi, коли побачила, що вони привезли мене до установи полковника Корчинського. Я вже знала, що тут нiчого лихого менi не заподiють. Одначе полковника не було. Мене одвели до iншого кабiнету, i там мене прийняв отой його приятель, з яким я недавно зазнайомилась. Тепер вiн був у мундирi майора. Привiтався до мене дуже сухо. Просто наче зовсiм iнша людина. Тодi суворо запитав:

– Вiдколи ви знаете Альфреда Валло?

Я зробила великi очi.

– Валло? Я взагалi такого не знаю.

– Що ж, нехай так. Вiдколи ви знаете Тоннора?

– І його не знаю… Себто знаю, але дуже мало.

Майор нахмурив чоло.

– Попереджаю, що ви повиннi казати щиру правду. Людина, про яку я вас питаю, – дуже небезпечний шпигун. Мене анiтрохи не обходять вашi iнтимнi стосунки. Але ви зобов’язанi прямо вiдповiдати на запитання, якi я вам ставитиму. Отже, вiдколи ви його знаете?

– Боже мiй!.

– Де?

Не могла ж я розповiдати йому оту iсторiю з Гальшкою! Отож сказала:

– Тепер уже й не пригадаю… Здаеться, в якомусь ресторанi чи кав’ярнi. Я тодi познайомилася з кiлькома людьми, а серед них i з паном Тоннором.

– Хто вас з ним познайомив?

З якою втiхою я б увiпхнула в усе це Гальшку! Нехай би й вона скуштувала того меду, що я. Адже все воно скоiлося з ii вини. Хто мiг би подумати, що Роберт – шпигун? Страшнi люди.

– Нiяк не можу пригадати, – запевнила я майора. – Певно, то була якась випадкова людина.

– А вашого чоловiка Тоннор знав?

– Що ви, боронь Боже!

– Як часто ви з ним бачилися?

– Та майже зовсiм… Хiба я знаю? Може, разiв зо два в життi…

Майор придивлявся до мене з видимою недовiрою.

– Даруйте, панi, але ви повиннi казати щиру правду. Якщо виявиться, що ви справдi не знали про те, ким е Тоннор, про вашi свiдчення нiхто не довiдаеться. Як часто ви бували у нього?

– Нну… кiлька разiв…

– А вiн у вас також бував?

– Нi-нi, боронь Боже!

– Чи розмовляв з вами пан Тоннор про службовi справи вашого чоловiка? Чи знав вiн узагалi, яке становище посiдае пан Реновицький у мiнiстерствi?

– Вiн зовсiм цим не цiкавився.

– Ви напевне це пам’ятаете?

– Абсолютно, – потвердила я. – Ми нiколи не розмовляли про полiтику чи про такi речi, що могли б бути важливими для шпигунiв. Мене вони також не цiкавлять.