Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Вiн поправив монокль i пiдморгнув менi.

– А якщо добрий дядечко мае багато, дуже багато новин, що5 вiн за це матиме?

– Я обнiму дядечка, особливо якщо новини будуть такi ж добрi, як вiн сам.

– Чудово, але гонорар наперед.

По цих словах вiн обняв мене i поцiлував в уста. Хоч було це цiлком несподiвано, але ж нiяк не можу сказати, що неприемно. Цi лiтнi добродii по-своему вдатнi до жiнок i вмiють дозволити собi навiть вельми смiливi жести в якийсь природний i необразливий спосiб.

– Так от, я був на приемнiй прогулянцi, пречудовiй прогулянцi з одною чарiвною дамою.

Рiдко стрiнеш дiвчину, що мала б стiльки принад. А на додачу ще й розум! Рiдкiсна жiнка, без перебiльшення рiдкiсна. А надто як на англiйку.

Серце лунко закалатало менi в грудях.

– Дядечку, – прошепотiла я, – ви з нею познайомились?

Вiн зробив здивовану мiну.

– З тiею дамою, з котрою був на прогулянцi?… Ну звiсно ж, мала. Невже ти гадаеш, що дами, товариства яких я шукаю, належать до такоi категорii жiнок, що шпацiрують з незнайомими добродiями?

– Та не мучте ви мене, дядечку, – жалiбно писнула я.

 – Ця дама – вона?

– Не знаю, кого ти маеш на думцi, але не збираюсь робити з цього таемницi. Та англiйка мае звучне iм’я Елiзабет i носить прiзвище Норман.

– Ах, Боже мiй! І як же ви з нею познайомились? Яка вона з себе? Що казала? Про Яцека не згадувала?

– Зачекай, мала, – усмiхнувся вiн. – Насамперед встановимо хронологiю та iерархiю твоiх запитань. Так от, по-перше, ми з нею поки що (тiшу себе надiею, що маю право вжити цього багатообiцяючого «поки що»), ми з нею поки що на вельми офiцiйнiй нозi.

«Як вам подобаеться Варшава, панi?… Чи ви багато подорожуете, панi?…» І так далi в такому дусi. Отож для якоiсь згадки про Яцека щонайменше зарано. Ти знаеш, що Яцек зараз у Варшавi?

– Як це «зараз»? – серйозно занепокоiлась я.

– А так, звичайнiсiнько. Я бачив його позавчора на власнi очi, коли вiн заходив у «Брiстолi» до лiфта, а потiм коли вiн виходив з того ж таки лiфта разом з мiс Елiзабет Норман.

– Отже, вiн бачився з нею!

– Гадаю, що встиг на неi надивитися, i маю пiдстави припускати, що не одмовить собi в цiй приемностi й надалi.

– Ви помиляетесь, дядечку, – вiдказала я трохи роздратовано. – Яцек був у Варшавi буквально кiлька годин. Його викликали з Парижа з приводу якихось документiв, i вiн мав того ж таки вечора повернутися. Я напевне знаю, що вiн поiхав назад.

– Нехай i так, – погодився дядько Альбiн. – В усякому разi, вiн бачився з нею.