Енеїда

При цьому шепче: «Господи, поможи менi поворожити, переполох виливати хрещеному, нарожденому i найдений i напитаний, подуманий, погаданий, од всякоi звiрини» (К. с. – 1885. – Кн. 12. – С. 737). Такий спосiб застосовують, коли вважають, що людина налякана якоюсь твариною. По формi застиглого у водi воску знахарка вгадуе, що злякало хворого. Переполох вважаеться вилитим, певне, разом з водою. // Гадюк умiю замовляти – окремi знахарi нiбито вмiли скликати i замовляти змiй, могли своiми заклинаннями врятувати людину, яку вкусила змiя.

На давнiх картинках знахаря iнколи малювали в оточеннi змiй.] На свiтi всячину я знаю,

Хоть нiкуди i не ходжу,

І людям в нуждi помагаю,

І iм на звiздах ворожу:

Кому чи трясцю одiгнати,

Од заушниць чи пошептати,

Або i волос iзiгнать;

Шепчу – уроки проганяю,

Переполохи виливаю,

Гадюк умiю замовлять.

17.[121 - Каплиця – культова споруда у християн, призначена для вiдправ i молитов. Становить собою невелику церкву без вiвтаря, iнколи – простий стовп з iконою.

Тут – бурлескне змiшування, ототожнення християнськоi каплицi з язичницьким храмом. // Там Фебовi ти поклонись – Феб (ясний) – друге iм'я Аполлона. Бога сонця, бога-провидця, сина Зевса, брата-близнюка богинi Артемiди. Культ Аполлона – один з найдавнiших i найпоширенiших у Грецii та Римi. Покровитель мистецтва i муз, бог лiкування. Жерцi храмiв Аполлона були вiщунами-провидцями. В ролi такого жерця виступае Сiвiлла, «ясного Феба попадя».] Тепер ходiмо лиш в каплицю,

Там Фебовi ти поклонись

І обiщай йому телицю,

А послi гарно помолись.

Не пожалiй лиш золотого

Для Феба свiтлого, ясного,

Та i менi що перекинь;

То ми тобi таки щось скажем,

А може, в пекло шлях покажем,

Іди, утрись i бiльш не слинь».

18.[122 - Сивиллу тут замордовало – в бурлескно-зниженому стилi зображено вiщування Сiвiлли в станi пророчого екстазу.] Прийшли в каплицю перед Феба,

Еней поклони бити став,

Щоб iз блакитного Феб неба

Йому всю ласку показав.

Сiвiллу тут замордовало,

І очi на лоб позганяло,

І дибом волос став сiдий;

Клубком iз рота пiна билась;

Сама ж вся корчилась, кривилась,

Мов дух вселився в неi злий.

19. Тряслась, кректала, побивалась,

Як бубен, синя стала вся;

Упавши на землю, качалась,

У барлозi мов порося.

І чим Еней молився бiльше,

То все було Сiвiллi гiрше;

А послi, як перемоливсь,

З Сiвiлли тiлько пiт котився;

Еней же на неi дивився,

Дрижав од страху i трусивсь.

20.