Енеїда

] Приiхала, загримотiла,

Кобиляча мов голова;

К Нептуну в хату i влетiла

Так, як iз вирiю сова;

І не сказавши нi пiвслова,

Нехай, каже, твоя здорова

Бува, Нептуне, голова!

Як навiжена, прискакала,

Нептуна в губи цiлувала,

Говорячи такi слова:

72.[108 - Коли, Нептун, менi ти дядько – Венера – дочка Зевса, який доводиться Нептуновi братом, отже, вона племiнниця останнього. Вiдомий також iнший античний мiф, згiдно з яким Венера народилася з морськоi пiни на узбережжi острова Крiт.

Пiдлещуючись до володаря морiв Нептуна, на це й натякае Венера, називаючи його хрещеним батьком. До того ж дядько з боку батька вважаеться ближчою рiднею, нiж дядько з боку матерi.]«Коли, Нептун, менi ти дядько,

А я племiнниця тобi,

Та ти ж менi хрещений батько,

Спасибi зароби собi.

Моему поможи Енею,

Щоб вiн з ватагою своею

Щасливо iздив по водi;

Уже i так пополякали,

Насилу баби одшептали,

Попався в зуби був бiдi».

73. Нептун, моргнувши, засмiявся;

Венеру сiсти попросив

І пiсля неi облизався,

Сивухи чарочку налив;

І так ii почастовавши,

Чого просила, обiщавши,

І зараз з нею попрощавсь.

Повiяв вiтр з руки Енею,

Простивсь сердешненький з землею,

Як стрiлочка, по морю мчавсь.

74. Поромщик iх щонайглавнiйший

З Енеем iздив всякий раз,

Йому слуга був найвiрнiйший –

По-нашому вiн звавсь Тарас.

Сей, сидя на кормi, хитався,

По саме нiльзя нахлистався

Горiлочки, коли прощавсь.

Еней велiв його прийняти,

Щоб не пустивсь на дно ниряти

І в луччiм мiсцi би проспавсь.

75.[109 - Кiш – вiйськовий табiр, обоз.] Но видно, що пану Тарасу

Написано так на роду,

Щоб тiлько до сього вiн часу

Терпiв на свiтi сiм бiду.

Бо, розхитавшись, бризнув в воду,

Нирнув – i, не спитавши броду,

Наввиринки пiшла душа.

Еней хотiв, щоб окошилась

Бiда i бiльш не продовжилась,

Щоб не пропали всi з коша.

Частина третя

1.[110 - Сподар – господар, також – государ, цар.

// Небiжчик – тут у значеннi: бiдолаха.] Еней-сподар, посумовавши,

Насилу трохи вгамовавсь;

Поплакавши i поридавши,

Сивушкою почастовавсь;

Но все-таки його мутило

І коло серденька крутило,

Небiжчик часто щось вздихав;

Вiн моря так уже боявся,

Що на богiв не покладався

І батьковi не довiряв.

2. А вiтри ззаду все трубили

В потилицю його човнам,

Що мчалися зо всеi сили

По чорним пiнявим водам.