Енеїда

Один з рiзновидiв сопiлки називаеться «зубiвка». // Дудка, iнакше «дуда», «коза», «волинка» – музичний iнструмент, що складаеться з шкiряного мiха i вставлених у нього двох, iнколи трьох трубок. На однiй, як на сопiлцi, грають мелодiю, iншi дають фон, незмiнний тон (див. також коментар: І, 37). // По балках – танцю чи пiснi пiд такою назвою виявити не вдалося. В перших двох виданнях «Енеiди», здiйснених без участi Котляревського, було: «Ой, ненько, на цимбалах грали». // Санжарiвка – темпераментний розгульний танець.

Приспiвки до «санжарiвки»: // Ішли дiвки з Санжарiвки, // А за ними два парубки; // А собаки з макiвок, // Гав-гав на дiвок. // Ой дiвчина кумина // Поiхала до млина. // Зачепила в сухий пень // Та й стояла цiлий день. // Продай, мамо, двi корови, // Купи менi чорнi брови, // На колодцi стояти // Та на хлопцiв моргати. // Чом, чом боса ходиш? // Чому чобiт не заробиш? // Ой не жалуй дурнички, // Купи новi черевички! // (Закревский Н. Старосветский бандуриста. – М. , 1860. – Кн. 1. – С. 75). // У чотирьох «граючих» рядках 28-i строфи першоi частини «Енеiди» блискуче виявився дивовижний музикальний слух Котляревського (вiн грав на скрипцi). Спробуемо проаналiзувати звукову iнструментовку рядкiв. Тут необхiдне вдумливе вчитування в текст, вслухування в мелодiю i наростаючий темп. // «Бандура горлицi бриньчала» – чуються перебори струн бандури в помiрному темпi. «Сопiлка зуба затинала» – прискорення темпу i пiдвищення тону; пiсля двох «бринь» попереднього рядка (причому перше тихiше – «ба», друге голоснiше – «бринь») – три такти сопiлки, кожний голоснiший попереднього: «со» (глухий приголосний i голосний), «зу» (дзвiнкий приголосний i низький, приглушений голосний), «за» (той же дзвiнкий приголосний, але вже в парi з високим голосним). «А дудка грала по балках» – вступае iнструмент, голоснiший, нiж два попереднiх, з iншим забарвленням тембру, росте темп: пiсля «ду-ду» iдуть варiацii. // «Санжарiвки на скрипцi грали» – дальше пiдвищення темпу i тону. Завдяки нагромадженню дзвiнких приголосних та свистячих рядок немов зiграний на скрипцi. Вслухаймося у вступнi акорди: «с», «н», «ж» – на два такти – «ду-ду» – три перебори пальцiв скрипаля, три порухи смичка. Звернiмо увагу на те, що iнструменти починають звучати у певнiй наступностi. Першою – порiвняно неголосна бандура, за нею голоснiша – сопiлка, потiм ще голоснiша – дудка. І нарештi всiх покривае цариця музики скрипка.