Нетерпіння серця

Як би там не було, але тепер вони вже не подумають, що я iм нав’язуюся.

Хоч я й обiцяв Ілонi прийти наступного дня у звичний час, я завбачливо повiдомляю по телефону про свiй вiзит. Краще дотримуватися усiх формальностей, формальностi – це гарантii. Менi хочеться показати, що я не приходжу в дiм непроханим гостем; вiдтепер я маю намiр кожного разу дiзнаватися, чи бажанi моi вiзити. Хоча можна не сумнiватися, що на мене чекають, бо слуга вже стоiть перед вiдчиненими дверима i, коли я заходжу, догiдливо повiдомляе:

– Панночка нагорi, на терасi.

Вони просять пана лейтенанта пiднятися до них. – І додае: – Здаеться, пан лейтенант ще нiколи не були нагорi? Пан лейтенант будуть здивованi, як там гарно.

Вiн правий, добрий старий Йозеф. Я дiйсно жодного разу не був на баштi, хоча часто зацiкавлено розглядав цю дивну недоладну споруду. Колись, як я вже казав, ця кутаста башта належала замку, що давно розвалився, чи його знесли (навiть дiвчатам iсторiя маетку достеменно не вiдома), громiздка квадратна споруда довгi роки порожнiла i правила за сарай.

У дитинствi Едiт, на жах батькiв, часто вилазила хисткими сходами на горище, де серед старого мотлоху металися соннi кажани i вiд кожного кроку по прогнилих бантинах злiтали густi хмари пилу…

Але саме за цю таемничiсть та непотрiбнiсть схильна до фантазування дiвчинка обрала це нi до чого не придатне примiщення, з брудних вiкон якого перед нею вiдкривалися безкраi простори, мiсцем своiх iгор та таемним притулком; а коли трапилося лихо, та Едiт вже не смiла сподiватися (ii ноги в ту пору були абсолютно нерухомими) побувати знову на своему романтичному горищi, то вона вiдчула, нiби ii пограбували; батько часто помiчав, з якою гiркотою поглядае вона подеколи на неочiкувано втрачений рай дитячих рокiв.

І ось, щоб зробити iй сюрприз, Кекешфальва скористався трьома мiсяцями, котрi Едiт проводила в Нiмеччинi в санаторii, i доручив одному вiденському архiтектору перебудувати стару башту i зробити нагорi зручну терасу; коли восени пiсля ледь помiтного покращення Едiт привезли додому, надбудована башта була вже обладнана просторим лiфтом, широким, як у санаторiях, щоб хвора мала змогу в будь-який час пiднiматися нагору, залишаючись у крiслi; так вона вiднайшла свiт свого дитинства.