Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

Обдарована молодь виiжджала, звiльняючи простiр для пенсiонерiв, мiських божевiльних i колекцiонерiв.

Вiдтак тусовки i виставки нумiзматiв стали визнаною традицiею, в Ампiрнiй залi з’явились розкладнi столики i стiльцi, а в однiй iз горiшнiх кiмнат Дому офiцiйно замешкав Нумiзматичний клуб, головою якого обрали Антея Марковича Балтера, заслуженого вчителя-методиста мiськоi гiмназii, автора кiлькох поетичних збiрок, володаря колекцii арабських монет, серед яких були такi рiдкiснi й надзвичайно коштовнi екземпляри, як «зiрчастий» дирхем аль-Мутавакiля Третього, срiбний кiсб емiра Давл-шаха Насрули i золота таньга царицi Кутайб-ханум з написом, що ним вiсiмнадцятирiчна володарка на вiки вiчнi проклинала свого бунтiвного брата.

Хоча Ярковський-старший щотижня просиджував за кавою з Антеем Марковичем не менше двох десяткiв годин, сiм’ями вони не знались i вiзитiв не практикували. Мати Ярковського-молодшого пiдозрювала, що Балтери не вважають iхню сiм’ю рiвною собi й час вiд часу нагадувала про це чоловiковi.

«Бачу, що тi Балтери мають нас за селюкiв», – казала мати й додавала до цього припущення низку вкрай неполiткоректних висловiв. На що батько або вiдмовчувався, або ж зауважував, що в мiстi (а, можливо, й в усiй краiнi) немае ерудованiшого та досвiдченiшого за Марковича знавця грошових знакiв; й всi наступнi жiнчинi iнвективи щодо вiдсутностi в нього гiдностi та недоречного самоприниження, Ярковський-старший витримував зi спокоем давньоримського стоiка.

Тодi мати знiмала з книжковоi полицi поетичну збiрку Антея Балтера «Рассветный путь» й урочисто зачитувала з пожовтiлоi сторiнки вiрш, присвячений Щербицькому.

– І це поезiя? – риторично запитувала мати, презирливо помахуючи книжкою. – Твiй знавець махрова бездарнiсть. Графоман i нiкчема. Пiдлизував за комуняками i тепер бiля влади так треться, що аж трiщить. А пам’ятаеш, вiн колись писав вiршики для плакатiв у полiклiнiцi:

Если тёмная моча

И кал обесцвечен,

Вызывай скорей врача —

Не в порядке печень.

– Шедевр поезii, так? – вирувала мати. – Елiот з Пастернаком вiдпочивають. І тобi, любий, стае совiстi присiдати перед порожнiм мiсцем?

Батько неквапно вiдсовував вiд себе тарiлку з млинцями (варiанти: клясер з монетами, гальбу з пивом, газету «Залiзничник», iнформацiйний бюлетень Нумiзматичного клубу), пiдводився з канапи, защiпав гудзики на сорочцi, брав з комоду пачку «Мальборо», сiрники, масивну мармурову попiльничку i виходив на балкон.