Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

А мати кидала книжку на стiл (варiант – на пiдлогу, на шафу) й сiдала на батькове мiсце дивитись телевiзор.

І це й багато чого iншого пригадав Ярковський-молодший, вiдкриваючи дверi Паркового Дому. Адже уперше за два десятилiття вiд часу iхнього знайомства Антей Маркович Балтер звернувся до нього по допомогу. Старий подзвонив на сотовий вiдразу пiсля урагану. Вiн назвав себе, згадав багаторiчну дружбу з батьком, поцiкавився здоров’ям матерi. Вiдтак запропонував зустрiтись у Парковому Домi.

«Сашенька, дорогой, мне очень нужна твоя помощь.

Ярковський обiцяв зробити все, що в його силах.

«Здаеться, це називаеться: бути заiнтригованим», – сказав вiн собi, вiдклавши згаслий смартфон. І краем ока глянув на шафу, де пiд армованим склом зберiгалась найцiннiша частина батькiвськоi колекцii. Вiконне свiтло стервозно виблискувало на золотих i срiбних профiлях Габсбургiв, на iмперських орлах та опуклих написах.

Вiн пiднявся сходами на четвертий поверх. Тiла мармурових красунь, як i двадцять рокiв тому, м’яко вiдбивали розсiяне вiтражами свiтло. Килимовi дорiжки деiнде стерлись до капронових сiток, а дверi спотворив шар емалi, недбало накладеноi на старе фарбування. Проте втрати лише додали Домовi шарму. Темрява у кутових нiшах ще виразнiше набрякла старовинними таемницями, а гiпсова лiпнина здавалась вирiзаною iз суцiльноi крейдяноi брили.

Дверi з табличкою «Нумiзматичний клуб при мiському Центрi дозвiлля i громадських iнiцiатив» були прочиненi. Голова клубу сидiв за рудим столом, не вiдриваючи погляду вiд монiтору. В лiнзах його окулярiв мерехтiло вiдображення розцяцькованого рекламками сайту.

– Добрый день, Антей Маркович, – привiтався Ярковський.

– А, это ты, Саша, – стрепенувся старий, – проходи, проходи… Смотри, – вiн кивнув на екран, – какие в Белоруссии цены на царскую медь. Три копейки восемьсот сорок восьмого года всего-то полтора евро.

– Екатеринбургской чеканки?

– Естественно. Зато в хорошей сохранности. Категория «fine», а «XF» – два евро. Бросовые цены.

– Покупайте.

– Да, – погодився Антей Маркович, – надо брать.

Голова Нумiзматичного клубу вiдкинувся на бильце крiсла. Вiдгорнув вiд чола неналежне пасмо, примружився, дивлячись на Ярковського. За той час, поки вони не бачились, Балтер майже не змiнився.