Князь Ігор

Пiдбадьорений цим, Ждан розповiв усе, як було, – i про Любаву та ii дiдуся, i про напад на iхню хатину сiверських воiв, i про вбивство старого та поранення дiвчини. А потiм додав: – Де було подiти Любаву? Взяти з собою? Не витримала б довгоi дороги до Новгорода-Сiверського… Залишити в розореному Глiбовi? На кого? Адже там однi трупи та головешки… Тодi я надумав вiдвезти ii в Киiв, до Самуiла… А вiн повiв ii до Славути.

– Ти бачив Славуту? Як там старий?

– Дужий-здоровий… Згадував про тебе, княже.

Ігореве обличчя на мить просвiтлiло.

– Добрим словом чи лихим?

Ждан зам’явся.

– Та… І добрим… i лихим.

– За вiщо ж лихим?

– За Глiбiв, княже…

– За Глiбiв… Гм… Це ти розпатякав?

– Карай чи милуй – я, княже… Мусив розповiсти… Однак чутки дiйшли б до нього. То я вже хоч правду… Як було…

Ігор посуворiшав. В очах спалахнув холодний вогонь.

– І князь Святослав знае?

– Знае, княже… І не тiльки знае, а навiть прислав тобi листа.

Ждан вийняв з-за пазухи тугий сувiй пергаменту.

Ігор поспiшно зiрвав воскову печатку, вп’явся очима в розмашисте великокнязiвське послання. І чим далi читав, тим ставав похмурiший.

Потiм пожбурив послання на стiл, вибухнув лайкою:

– Прокляття! Вiн називае мене вiдступником, погубителем землi Руськоi. Нiби я не князь, а холоп! Нiби вiн святий, а я грiшник!.. А хто ж вiдiбрав у нас Чернiгiв? Хто упродовж кiлькох рокiв пiднiмав меча на великого князя киiвського Рюрика Ростиславича, аж поки не змусив його подiлитися владою? Хто розпалював мiжусобицi мiж руськими князями – я чи вiн! І вiн смiе пiсля всього того тикати менi в очi, що я вiдступник! Прокляття! – Потiм йому в голову прийшла якась нова думка, бо вiн раптом дивно глянув на Ждана i схопив його за груди, струснув щосили: – Це ти, холопе, обмовив мене перед Святославом? Ти розтеревенив йому про Глiбiв! Та ще й посмiв привезти сюди цього неправедного листа, мовби не мiг здогадатися, що тебе тут жде! Чи може, сподiвався, що Святославове заступництво захистить? Ти – смерд, холоп, раб! Я витягнув тебе з грязюки, а ти менi так вiддячив?

– Княже, що ти говориш! – вигукнув ошелешений Ждан.

– Як би я посмiв обмовляти тебе! І для чого? Хiба знищення Глiбова можна приховати? Хiба князь Святослав не дiзнався б про це вiд когось iншого? І чого б я мав вiддячувати тобi злом за добро?

Та Ігор уже й слухати його не хотiв – так розпалився.