Князь Ігор

Двадцять верст промчали швидко. І ось показалися золоченi хрести церков, потемнiлi вiд часу високi заборола з вежами, могутнi землянi вали, невеличкi будиночки посаду, що привiльно розкинулися понад обривистим берегом Ірпеня.

Бiлгород! Захiдна твердиня Киева!

Майже двiстi лiт захищае вiн ближнi пiдступи до столицi Русi. І не раз спотикалися об нього i печенiги, i половцi, i своi охопленi гординею та честолюбством князi, що мрiяли i сподiвалися доторкнутися списом золотого стола киiвського.

Стоiть вiн край битого шляху, що веде на Волинь та в Галицьке князiвство, у Польщу та Угорщину, в Моравiю та Чехiю, а там далi – i в Священну Римську iмперiю.

Мiцний горiшок для нападникiв-завойовникiв!

Улюблений град великого князя Володимира Святославича, вiн i далi, упродовж двохсот рокiв, лишався тимчасовою резиденцiею киiвських князiв, що любили пожити тут у просторих, пишних хоромах дитинця, пополювати в предковiчних борах i розлогих полях на ведмедя чи тура, покупатися влiтку в тихому чистоводому Ірпенi, вiдпочити вiд гамiрливоi столицi.

Нинi тут постiйно мешкав Рюрик.

Верхiвцi зупинилися перед Киiвською брамою. Старший сторожi упiзнав боярина, вклонився. Не злазячи з коня, Славута по-дружньому поплескав його по плечi.

– А-а, Савелiй! Як ся маемо?.. Князь Святослав тута?

– Недавно прибув з княгинею.

– Коли ж на лови?

– Збираються завтра вранцi.

– Отже, ми вчасно… Проведи ж нас у дитинець! До князя Рюрика!

Дитинець, внутрiшне укрiплення, де мешкав князь, вiддiлявся вiд города таким же глибоким ровом i високим валом, як i город вiд поля.

Розташований вiн у пiвденно-захiднiй частинi Бiлгорода, над стрiмким обривом. По валу темнiли дубовi заборола i сторожевi вежi з бiйницями, а всерединi височiли кам’янi князiвськi хороми i гридниця, до валiв тулилися господарчi будiвлi – стайня, возiвня, кухня, комора…

На кам’яний ганок вийшов княжич Олег Святославич.

– А-а, Славута! – усмiхнувся. – Заходь! Отець i князь Рюрик будуть радi тобi!

– Я не сам.

– Бачу… Самуiл тут i… конюший князя Ігоря, здаеться… Всi заходьте!

Бiлгородськi хороми по пишностi, зручностi i багатству не поступалися киiвським. Оздобленi майолiкою, блискучими кахлями, прозорим та кольоровим ромейським склом, а також ромейськими килимами, вони ряхтiли пiд скiсними променями сонця, що вривалися крiзь вузькi стрiлчастi вiкна.

У чималiй хороминi, куди завiв княжич Олег Славуту з його супутниками, було людно.