Князь Ігор

Все ще не вiрячи такiй несподiванiй удачi, вiн притьмом сплигнув з коня, розгрiб руками снiг бiля дверцят i вiдчинив iх. В зимiвнику давно нiхто не жив. Пахло сирiстю. Дерев’янi стiни i стеля взялися памороззю, посеред землянки, якраз пiд димарем, чорнiло викладене з дикого каменю вогнище, на якому стояв закiптюжений горщик, а попiд стiнами виднiлися широкi лави з грубо обтесаних плах.

Ждан вискочив надвiр.

– Отче, злазь! Я знайшов зимiвник! Зараз розпалимо вогонь, нагрiемось, щось зваримо! – голос його дзвенiв радiстю.

Та батько вже не мiг сам злiзти з коня. Ждан взяв його на руки, внiс у землянку, простелив кошму на лавi, поклав на неi хворого.

– Полеж тута! Я принесу дров!

Повернувся вiн з оберемком сухих соснових гiлляк i смолистих сучкiв, поламав iх на дрiбнi цурупалки, щоб швидше загорiлися, ножем настругав стружок та наколов лучини, а потiм, дiставши з-за пазухи кремiнь, кресало i трут, викресав вогню. Незабаром посеред землянки весело загоготiло полум’я.

Дим, що спочатку наповнив майже все примiщення, скоро знайшов собi вихiд через димар, i дихати стало легше.

Ждан ожив, повеселiв. Вiн повiрив у те, що вiдiгрiе батька, вилiкуе, поставить на ноги, i вони завтра вирушать далi в путь. На радощах присунув до вогню горщик з снiгом, внiс торбинку, де ще було трохи пшона, перемiшаного з шматочками замороженого м’яса, i почав варити кулiш. Коней стриножив i пустив на луг пастися, а також заготовив на цiлу нiч дров.

За якусь годину в невеликiй землянцi стало тепло.

Зварилася нехитра страва, i Ждан, потримавши горщик в снiгу, щоб остудити гаряче запашне вариво, подав його батьковi.

– Їж!

Старий посьорбав трохи i вiдклав ложку. Дихати йому було важко, болiло в грудях, його знову почала тiпати пропасниця.

Тодi Ждан приклався до кулешу i виiв пiвгорщика. Тепла сита iжа розморила хлопця, i вiн, похилившись на лаву, незчувся, як заснув. Розбуркав його батькiв голос:

– Христе Ісусе, Мати Божа, Царице Небесна, порятуйте мене або приймiть мою душу, аби-сь не мучився! – бубонiв старий.

– І ти, Дажбоже, i ти, Роде, i ти, Велесе, теж порятуйте мене, виженiть з мене злого духа, що вселився в мое тiло, дайте сили, щоб добратися додому i востанне поглянути на рiднi мiсця!..

Ждановi стало лячно, вiн не поворухнувся, щоб не перервати батьковоi молитви, його задушевноi розмови з богами – нинiшнiми, ромейськими, i старими, прабатькiвськими.