Князь Ігор

З високоi гори, де розкинувся посад, фортецю було видно як на долонi, бо лежала вона в улоговинi, мiж Десною i широким яром, на самою природою укрiпленому шпилi, i займала весь той просторий шпиль, забудований князiвськими хоромами, собором, гридницею, конюшнею, зброярнею, кухнею та iншими допомiжними будiвлями. Могутнi вали, насипанi понад самим краем обриву, дубовi, потемнiлi вiд часу заборола та вежi, глибокий рiв, що вiддiляв шпиль вiд материка, перекидний мiст через нього та вузький, вигнутий черепашкою, щоб утруднити дii нападникiв, пiд’iзд до гратчастоi залiзноi брами, що пiднiмалася й опускалася на цепах, – усе це робило фортецю неприступною.

Кузьмище затрубив у сигнальний рiг, що висiв у нього бiля пояса.

На валу з’явилося кiлька воiв-севрюкiв.

– Ге-гей! Звiдки? – загукали вони.

– Вiд князя киiвського Святослава до князя Ігоря! – вiдповiв Кузьмище.

Їх впустили у фортецю, провели до хоромiв. У просторих сiнях до них вийшов молодик у оксамитовому каптанi та жовтих чоботях на залiзних пiдковах.

– Хто такi? – спитав зверхньо.

– А ти хто? – у тон йому вiдповiв Кузьмище.

Молодик здвигнув плечима, усмiхнувся, мов добрим знайомим.

– Я син тисяцького Рагуiла – Янь.

– А ми посланцi вiд киiвського князя Святослава до князя Ігоря.

– Почекайте до вечора… Князь з княгинею Євфросинiею приймають гостей.

Кузьмище настовбурчив чорну бороду, засопiв носом.

– Хлопче! Та чи ти вiдаеш, що говориш? У нас до князя спiшнi вiстi! Похiд на половцiв готуеться! А ти – до вечора! Ха! Бачили таке?

Цей хлопець, Янь, видно, нiколи не сердився. Вiн розгонисто зареготав i жартома штурхнув старого гридня в груди.

– Чого кричиш, борода? Вiдразу сказав би про похiд! – І розчинив дверi: – Заходьте!

У великiй свiтлицi, незважаючи на те що день був сонячний, стояли сутiнки. Кольоровi шибки пропускали мало свiтла.

Гiнцi вклонилися, привiталися.

Ждан вiдразу впiзнав князя Ігоря, хоча бачив його лише один раз кiлька рокiв тому, коли той приiздив до Путивля. Вiн не змiнився: тi ж проникливi суворi очi, чорний чуб, зачесаний назад, та невелика, акуратно пiдстрижена борiдка рiзко вiдтiняли чистоту худорлявого обличчя, а мiцна шия i широкi плечi свiдчили про неабияку силу. Мав вiн тридцять i три роки.