Князь Ігор

Поважно простували до церковних храмiв багато вбранi бояринi i купчихи в супроводi дочок, дiтей, онукiв, челядi, мчали озброенi вершники, човпли бабусi, гралися в снiжки хлопчаки, простягували руки за милостинею старцi, поспiшав трудовий люд…

Варта без суперечок i зволiкань пропустила боярина Славуту i його супутникiв до князiвського хорому, де вже стояли князi.

Славута вклонився. Самуiл i Ждан теж схилилися в низькому поклонi…

– Князь Святослав i князь Рюрик з княгинями, – шепнув купець. – А то iхнi сини, дочки, внуки…

У Ждана вiд багатства i блиску зарябiло в очах.

Чи думалося йому, що зi смердючоi вежi кочовика доля перенесе його раптом у князiвськi хороми, що вiн, колишнiй кощiй[19 - Кощiй – раб, смерд, кочовик; походить вiд половецького «коччi», «кощi» – кочовик.], раб половецький, розмовлятиме з великими киiвськими князями?

Князi з родинами вже були готовi до виходу. Миготiла при свiтлi свiчок золотом i срiблом парча, поблискували золотi жiночi прикраси, темнiли, як кров, князiвськi корзна[20 - Корзно – верхнiй одяг, схожий на плащ.

].

Святослав i Рюрик стояли посеред хоромини. Видно, про щось говорили. Святослав – високий, поважний, сивоголовий, з великим гачкуватим носом; Рюрик – молодший, чорночубий, середнiй на зрiст, бистроокий, рухливий i, видно, запальний. Вони разом замовкли i повернулися до Славути.

Славута розповiв про вторгнення Кончака, а Самуiл простягнув листи переяславського князя Володимира. Прочитавши iх, князi перезирнулися.

– Що будемо робити, княже? – спитав Рюрик.

– Гадаю, треба покарати Кончака. Занадто зазнався, загордився вiн… Треба провчити його та й iнших ханiв заодно, бо вже знесли все Посулля, а незабаром i до Киева доберуться. Князь Володимир скаржиться, що зовсiм знелюднiла Переяславська Украiна i люд зубожiв…

– Справдi, йому найбiльше дiстаеться вiд половцiв.

– Гадаю, треба негайно збирати князiв i рушати в похiд, – твердо сказав Святослав.

– Я теж такоi думки.

– От i гаразд.

Тодi закличемо князiв Ярослава, Ігоря, Всеволода Трубецького, Святослава Рильського i, поки не розтали снiги, вдаримо на поганих!

– Я буду готовий через три днi, – погодився Рюрик.

Святослав повернувся до Самуiла i Ждана.

– Дякую тобi, Самуiле, i твому молодому супутниковi за таку важливу звiстку. Не раз ти прислужувався менi i всiй Руськiй землi – попереджував про напади, викуповував полоненикiв, був моiми очима i вухами в далекiй Половецькiй землi.