Антологія української фантастики XIX—XX ст.

– Га! Я добре пам’ятаю, як звинуватили мене в крадежi полотна, – одiзвався Яким, – ти ворожив на решетi, називаючи iмена усiх наших селян. Решето повернулося на моему iменi i на iменi Грицька-дударя. Дружина економа повiрила твоiм чарам, i нас лупцювали без милосердя. А згодом виявилося, що ми невинно прийняли тую покуту. Пiдлi твоi вчинки, i в чарах твоiх нема жодноi справедливостi.

Тут вiдгукнувся i дудар Грицько:

– Га! Так, пам’ятаю i я. Слiд було б за твоi брехливi чари кием подякувати, та так, щоб ти i з землi не встав.

Парамон не мiг стерпiти, що брехню приписують його чарам. Заiскрилися очi, почервонiв увесь, схопився з лави. Всi перелякалися. Карпо схопив його за плечi та став просити, щоб подарував iм, бо ж п’янi, не тямлять, що говорять. Побачивши це, прибiгла Гапка, схопила його за руку, стала перепрошувати за ту неприемнiсть‚ якоi вiн у них зазнав. Також Якиму i Грицька попросила, щоб забули про минуле i помирилися з Парамоном. Карпо поставив на стiл горiлку i запросив випити по чарцi та забути колишне.

Чарiвник трохи заспокоiвся.

– Добре, – вiдказав, – не турбуйтеся, я помирюся. Нема в мене не тiльки бажання перешкодити забавi, але хочу, щоб вона зробилася ще веселiшою. Нехай собi Грицько весело грае на дудi, а Яким стрибае, – i з хитрою усмiшкою додав: – Ну, iдiть, запросили нас господарi i юна господиня випити по чарцi горiлки. Ще пiвнi не спiвали: тепер саме час повеселитися.

Яким не вiдмовився вiд горiлки та й Грицько за його прикладом випив з Парамонових рук по келишку; згодом ще раз повторили.

– Згода! Згода i мир помiж нами, – кричали гостi. – Столи гнуться вiд вгощень, досить i напоiв, i закуски, нумо пити, грати, зичачи молодим багатства, здоров’я i довгих рокiв.

Залунали пiснi. Грицько надмухав свою шкiряну дуду, зазвучали музика i спiв. Молодь почала стрибати. Парамон, замислено‚ але з пiдступним виглядом, поглядав то на дударя, то на Якима. Якийсь час тривала весела забава. Але раптом Грицько почав якогось скаженого «козака», гостi кричали, благали, щоб грав щось спокiйнiше, але вiн не звертав уваги, нiкого не слухав, а все грав та грав свое без жодного ладу.

Люди стали благати iх, щоб один покинув грати, а другий – стрибати. Нiчого не помогло. Жодних просьб вони не чули. Звар’ювали обидва.