Антологія української фантастики XIX—XX ст.

Карпо мовби спав з лиця i, як непритомний, гучно промовив:

– Прибув мiй гiсть, – i зразу ж заговорив до своiх друзiв на iншу тему.

Але пiсля цього випадку настала дивна змiна в тому будинку; кожним оволодiв якийсь неспокiй, дехто з присутнiх бачив загадковi i страшнi прояви: то на дворi, то в темних кутках хати. Одному здалося, що якесь страшидло, заросле волоссям, через стiни вдивляеться у вiкно; другому – що на печi сидить якийсь карлик з величезною головою, чорний, як вугiль; iншi бачать нiби того чорнокнижника, який учив пана штукам сатанинським i золото робити.

Вiдчиняються дверi: заходить чарiвник Парамон. З-пiд густих брiв огнистим оком пробiг вiн по гостях i, стоячи ще бiля порогу, сказав:

– Кланяюся вам, поважнi гостi! Нехай вашу веселу кампанiю радiсть не покидае, а юнiй парi зичу згоди, любовi, багатства i завжди так весело приймати i частувати сусiдiв i добрих друзiв.

Карпо привiтав його‚ запросив, щоб сiв на лавi на покуттi‚ та пiднiс йому горiлки i закуску.

– А де ж твоя Гапуля, господиня молода? Чи вона така зайнята, чи, може, мене не пiзнала? Я старий, а вона надто юна, i iй ще треба учитися, як жити на свiтi.

Карпо пiдвiв Гапку. Парамон зиркнув на ii зажурене обличчя i сказав:

– Не сумуй, поживеш, покохаеш, i буде добре.

Яким, один iз гостей, був колись iз Парамоном у великiй неприязнi. А що був у добрiм гуморi, бо не любив обминати келишка, то згадав незгоди минулих часiв, i, заклавши руки за пояс, став перед Парамоном i‚ дивлячись йому в очi, сказав:

– А! Чолом! Щойно кiшка хвiст свiй лизала. А вона ж тебе в гостi чекала.

Всi поглянули на Якима. Нiкому не сподобалося, що вiн, захмелiвши вiд горiлки, насмiлився жартувати з Парамоном. Боялися, щоб не вийшло з цього якого нещастя, адже всi i ранiше вiрили в силу Парамонових чарiв; вiрили, що вiн не тiльки може наслати на людей рiзнi хвороби i сказ, але, коли схоче, то i цiле весiлля оберне на вовкiв.

Парамон глянув на нього iз в’iдливою усмiшкою:

– А ти, – сказав глумливо, – iнодi так спритно пiдкрадаешся до панськоi чи сусiдськоi спiжарнi чи туди, де бiлять полотна, що тебе не тiльки вартiвник не почуе, але i собака такого гостя не занюхае.