Антологія української фантастики XIX—XX ст.

– Розумнi! – каже Дорош. – Знали, коли й прийти: продав мед, так чимало тих грошей назбиралось, буде з вас.

– Спасибi вам, дiду, – кажуть гайдамаки, – за вашу ласку.

Одiмкнув старий скриньку i вийняв капшук iз грiшми.

– Менi, – каже, – не треба грошей, я вже на ладан дишу, не собi i дбаю, а на бiдних, на церков Божу, от на кого!..

Та, це кажучи, i положив капшук перед iконою святого Миколая-чудотворця:

– Берiть, – каже, – це його грошi!

Сюди-туди, стоять гайдамаки, засмутились – бачите, страшно брать.

– А що, хлопцi, на його усi дбають, а на нас нiхто, так нам не грiх вiд його поживиться.

Та, не побоявшись Бога, за капшук… як скрикне, так йому руку i скорчило.

– Змилуйся, дiду! – голосить гайдамака, упавши перед Дорошем навколюшки.

– Не я тебе скарав, – одказуе старий, – не менi тебе й милувати.

– Хоч навчи, – каже, – що менi на свiтi робить, як Господа благати, щоб вiн мене помилував, грiшного?

– От що роби, – каже Дорош, – працюй сiею рукою, що зосталась, i все, що не заробиш, вiддавай бiдним i на церков Божу; як роздаси стiльки, скiльки загарбав у других, то тодi i Господь помилуе!

Гайдамаки вклонились низенько Дорошевi та й пiшли собi, облизня пiймавши.

Дорош жив на свiтi бiльш як сто лiт; помер саме у той рiк, як скiнчили лiнiю, що копали за Берекою. За кiлька днiв до його смертi прийшов з Самарсько-Миколаiвського манастиря iгумен, висповiдав, запричастив старого i, як вiддав вiн Боговi душу, поховав його.

– Сиджу я, – каже, – у своiй келii i читаю Святе Писанiе, коли так ненароком зирк – аж стоiть передо мною Дорош, як живiсiнький. Тiльки що хотiв я скрикнуть: «Здоров був, Дороше!», а вiн каже: «Поспiшай до мене, я вмираю!» та й щез. От я, – каже, – помолившись Богу, зараз-таки й рушив.

Пiсля його смертi нiхто не знае, куди подiлась його худоба, тiльки й бачив я його Псалтир, що доставсь старому пановi. Частенько доводилось менi i в руках держати той Псалтир. На першому листу було написано: «1652 р., марта 10 послав менi Бог сина Дорохея». Себто його, Дороша, а записав, виходить, його батько. Вiдкiля прийшов старий, i в кошi не знали; може, вiн i шляхетського роду, бо дуже письменний був i вiршi компонував.