Полліанна дорослішає

Ба, навiть лiпшi! Принаймнi не треба так далеко ходити, аби позичити яець у сусiдiв навпроти чи набрати води. А ще...

Ох! Але ви саме тут мешкаете?! — перервала вона сама себе, коли машина зупинилась перед iмпозантним ганком будинку мiсiс Керю. — Ви в цьому будинку мешкаете, мiсiс Керю?

— Звiсно, тут, а де ж iще? — вiдказала жiнка з нотками роздратування в голосi.

— Ой, ви мусите бути надзвичайно задоволенi, що мешкаете в такому пречудовому, досконалому мiсцi! — вигукнула дiвчинка, вискакуючи на тротуар i радiсно роззираючись довкола.

— Адже ви задоволенi?

Мiсiс Керю нiчого не вiдповiла. Вона вийшла з лiмузину похмура i насуплена.

Вдруге за останнi п’ять хвилин Поллiанна поспiшила виправити сказане слово.

— Я, звiсно ж, не мала на увазi таке грiховне задоволення, як гординя, — пояснювала вона, занепокоено шукаючи поглядом обличчя мiсiс Керю. — Може, ви так мене зрозумiли; так само, як колись, бувало, розумiла тiтонька Поллi. Але ж я не мала на увазi таке задоволення, коли вам приемно вiд того, що ви маете те, чого не мають iншi, а таке задоволення, коли вам хочеться верещати з радощiв i грюкати дверима.

.. хоч так поводитись негарно, — закiнчила вона свою промову, розкачуючись на носках черевичкiв.

Шофер, ховаючи усмiшку, заходився коло машини. Мiсiс Керю, губ якоi усмiшка так i не торкнулась, рушила кам’яними сходами до вхiдних дверей.

— Поллiанно, ходiмо, — сухо сказала вона.

За п’ять днiв по тому Делла Ветербi отримала лист вiд сестри i з радiсним нетерпiнням розпечатала його.

То був перший лист вiд часу приiзду Поллiанни у Бостон.

«Люба моя сестро! — писала мiсiс Керю. — Люба Делло, чому ти не застерегла мене, на що варто чекати вiд цiеi дитини, коли умовляла взяти ii? Я мало не скаженiю вiд неi, а вирядити ii додому теж не можу. Тричi намагалась, але щоразу, перше нiж я встигала що-небудь сказати, вона зупиняла мене, розповiдаючи, як гарно iй у мене ведеться, i яка вона рада, що приiхала, i як мило з мого боку, що дозволила iй замешкати у себе, доки ii тiтка Поллi у Нiмеччинi.

Пiсля таких слiв як я змогла б заявити: «Повертайся додому, я тебе тут не хочу»? А найабсурднiшим е те, що iй, схоже, навiть на думку не спало, що вона може бути тут небажаною. А я, схоже, теж не можу iй навiть натякнути.

Звiсно, якщо вона почне читати менi проповiдi або навчатиме шукати особистi благословення, я вмить виряджу ii додому. Я одразу тобi казала, що такого не терпiтиму. І не терпiтиму.