Украдене щастя (збірник)

Однi й тi ж (вочевидь, особливо важливi для автора) сюжети вiн розробляе i в прозовiй, i в поетичнiй формi (до прикладу, «Поединок», «Рубач», «Похорон», «Терен у нозi»). Дiялектичний взаемозв’язок усiх форм творчоi самореалiзацii Франка, усiх ii родiв i жанрiв, iхне взаемонасвiтлення i взаемозаплiднення – одне з найважливiших джерел його натхнення.

Мав рацiю Василь Щурат, коли уподiбнював творчу натуру Франка до губки, яка вбирае в себе все, щоб вiддати назовнi в трансформованому, «перетравленому» виглядi: «Коли б менi сказав хто коротко схарактеризувати Франка, я порiвняв би його з губкою, котра всякае в себе всi прояви сучасного життя, але не на те, щоб вiддати iх назад у первiснiй формi, а на те, щоб, перетравивши, задержати iх i в вiдповiдний час в вiдповiдних, часом до первiсних зовсiм не подiбних, формах i комбiнацiях показати свiтовi.

Завдяки тiй прикметi душi всi так науковi, як поетичнi письма Франка зраджують велику начитанiсть в давнiх i сучасних лiтературах»[10 - Щурат В. Лiтературнi портрети. І. Др Іван Франко // Зоря. – 1896. – Ч. 1. – С. 16.].

У Франковiй творчостi чуже стае своiм, а свое, питоме здобувае статус загальнолюдського; «домашнiй» елемент збагачуеться «привозним», а той, своею чергою, одомашнюеться, доместикуеться. Так здiйснюеться великий дiалог епох i народiв – ще одне невичерпне джерело франкiвськоi творчоi наснаги. Вiн-бо й справдi був людиною дiалогу, складного й багатоаспектного дiалогу мов, культур, свiтоглядiв, традицiй, iдеологiй, нацiй, епох… Самохiть виконуючи нелегку мiсiю ретранслятора, акумулятора й популяризатора глобального загальнолюдського досвiду, всiею своею творчiстю, художньою й науковою, вiн прагнув показати, «як… широко розгалужувались i глибоко сягали духовнi впливи вiд народу до народу, вiд столiття до столiття», нiколи не забуваючи про вирiшальне значення нацiональних потреб i нацiональноi своерiдности.

Бо тiльки автентичний нацiональний первень робить поеднання чужорiдних, запозичених чинникiв в культурному артефактi – саме синтезом, а не еклектикою.

У кожному разi, Франко – поза всяким сумнiвом – найвидатнiший украiнський письменник пошевченкiвськоi доби, найяскравiший «культурний герой» другоi половини ХІХ столiття, який вершинними своiми творчими здобутками сягае мистецьких обрiiв столiття ХХ.