Оповідання

Батько сидiв бiля вiкна у кутку, прикрашеному рiзноманiтними предметами, якi викликали спогади про матiр, i читав газету, яку тримав перед очима трохи боком, намагаючись таким чином вiдкоригувати якусь проблему iз зором. На столi стояли рештки снiданку, з якого було спожито небагато.

– О, це ти, Георге! – сказав батько i пiдхопився назустрiч синовi. Його важкий халат розкрився пiд час ходи i поли затрiпотiли, мов на вiтрi.

«Мiй батько – все ще велетень», – подумки сказав собi Георг.

– Тут нестерпно темно, – сказав вiн уголос.

– Так, справдi темно, – погодився батько.

– А ти ще й зачинив вiкно?

– Менi так бiльше подобаеться.

– Надворi дуже тепло, – додав Георг, нiби навздогiн уже сказаному ранiше, i сiв.

Батько прибрав посуд, поставивши його на креденс.

– Я взагалi-то лише хотiв сказати тобi, – продовжив Георг, неуважно стежачи за рухами батька, – що я повiдомив про своi заручини у Петербург, – вiн витяг iз кишенi кутик листа, а потiм знову дав йому опуститися усередину.

– У Петербург? – запитав батько.

– Моему друговi, – сказав Георг i зазирнув батьковi в очi.

«На роботi вiн зовсiм iнший, – подумав Георг. – А тут сидить прямо i схрещуе руки на грудях».

– Так. Твоему друговi, – з притиском повторив батько.

– Ти ж знаеш, батьку, що я спершу хотiв промовчати про своi заручини. З мiркувань тактовностi, i лише через це. Ти ж сам знаеш, що мiй друг мае непростий характер. Я сказав собi тодi, що вiн може довiдатися вiд когось iншого про моi заручини, хоча це i малоймовiрно, враховуючи його самiтницький спосiб життя.

– А тепер ти передумав? – запитав батько, поклав велику газету на пiдвiконня, а на газету – окуляри, якi прикрив долонею.

– Так, тепер я передумав. Я вирiшив, що коли вiн мiй добрий друг, то моi щасливi заручини повиннi i для нього стати щастям. І тому я бiльше не зволiкатиму з тим, щоб повiдомити йому. Але, перш нiж вiдправити листа, я ще хотiв сказати про це тобi.

– Георге, – сказав батько i розтягнув у посмiшцi беззубого рота. – Послухай! Ти прийшов iз цим до мене, щоб порадитися. Це, безумовно, робить тобi честь. Але все це нiчого не варте, навiть ще менше, нiж нiчого, якщо ти зараз не скажеш менi всю правду. Я не хочу торкатися речей, якi тут нi до чого. Вiдколи померла наша дорога матуся, сталося чимало неприемного. Можливо, i для цього настане час, i, можливо, навiть швидше, нiж ми думаемо.